Розділ 2. Марк

Я, не на жарт перелякався. Відколи, я воджу авто, в мене не було жодної ДТП, а тут таке. Сподіваюся, що з дівчиною, все в порядку. Я, поклав голову постраждалої собі на коліна і рукою прибрав волосся, щоб бачити її обличчя. Вона важко дихала, та дивилася на мене великими очима. Мабуть, у неї шок. 

 -  Марк, треба викликати швидку. Якщо в неї струс, або щось зламано, - метушився біля дівчини Алекс. 

 -  Не треба. Я, ж кажу, все в порядку. Тільки, забилася сильно, - промовила дівчина намагаючись встати, та їй це не вдалося, вона лише скривилася від болю, - Ой! 

Тільки зараз, я помітив, що дівчина досить гарна. В неї довгі золотаві коси, тонкі і правильні риси обличчя, а ще в неї очі - як небо. Ну просто тобі принцеса із казки. Не менше. 

 -  Допомогти? Та, що я питаю? Звісно тобі потрібна допомога? - я, прийшов до себе ніби після сну. Так мене заворожила її краса. 

Я, обережно підняв її на руки. Ммм, вона така легенька, мов пір'їнка.  Та, попрямував до авто. 

 -  Алекс, відкрий задні дверцята, - попросив я друга і він кинувся їх відчиняти. 

 -  Ось так. Обережно, - я, влаштував дівчину на задньому сидінні. 

 -  Давай, все ж поїдемо до лікарні. Нехай тебе оглянуть. Ну мало, що... 

 -  Я, сама лікар, правда - майбутній, - посміхнулась незнайомка. 

 -  Тоді, куди тебе відвезти? - я, помітив, що досі не відпустив її руки. 

 -  В центральну міську лікарню, - відповіла дівчина. 

 -  Стривай, ти, ж казала, що тобі в лікарню не треба, - втрутився Алекс. 

 -  Я, там працюю. Саме йшла на зміну, ну перед тим, як потрапити тобі під колеса. 

Дівчина підсунулася на сидінні й тихо зойкнула від болю. 

 - Ну, гаразд. Відвезу, тебе, в лікарню... На роботу, - повторив за нею, я. 

Я, сів за кермо, а Алекс влаштувався біля нашої незнайомки. Він присунувся до дівчини, так близько, як тільки можна. Я, помітив, що їй стало незручно від настирної уваги Алекса. 

 -  Ще раз пробач, - почав я, - Не помітив тебе... Там перехрестя нерегулюване, - почав виправдовуватися я, але щось непереконливо. 

 - Це ,я, в усьому винна, - зітхнула вона. І, опустивши голову почала потирати руку, - Вибігла на дорогу на останніх секундах зеленого. Думала встигну... А, тут таке... Це, ти, мені пробач. Створила проблему для тебе. 

 -  Ну, що, ти. Я, мав бути уважнішим. Це не виправдання для мене. Що, я, можу для тебе зробити? - посміхнувся, я, до дівчини в дзеркало заднього виду. 

 -  Якщо підкинеш до роботи, то вже буде добре, - усміхнулася дівчина у відповідь. 

 -  Ми, так і не познайомилися - зауважив Алекс, - Як тебе звуть, незнайомко? 

 -  Соломія, - відповіла дівчина. Я, про себе відмітив, що це ім'я, їй дуже пасує. 

 -  Дуже приємно познайомитися. Я Алекс, а винуватця нашого знайомства звуть - Марк. 

 - На взаєм, - відповіла дівчина відсуваючись від Алекса. Схоже, що це йому не сподобалося. 

 -  Ти, працюєш чи вчишся? - поцікавився, я. 

 - І те, й інше. Я, вчуся в медичному університеті на четвертому курсі , та підробляю в лікарні. 

  -  Он як, - Алекс оглянув голодним поглядом Соломію, - Як, ти, все встигаєш? 

  - Доводиться викручуватися, - знизала плечима дівчина, - Та, я, вже звикла до такого ритму. 

Ми ще говорили про якісь дрібниці. Соля виявилася дуже приємною та милою дівчиною. Що додавало їй більшої привабливості. Я, не міг відірвати від неї очей. Все поглядав на дівчину, у дзеркало заднього виду. 

Мене чомусь почало відверто бісити, що Алекс так нагло заграє до неї. Сам не знаю чому? І, так бути не повинно, в мене ж є Ніка. А, от Алекс, цілком вільний від стосунків. Соля, ж в свою чергу, тактовно відхиляла залицяння Алекса. Хоча, якщо, в мене є дівчина, це не означає, що, я, не можу розважатися з іншою. Ніка, вона - ж не моя дружина і навіть не наречена. Тож, я, також можу спробувати. 

 -  Марк, зупини будь ласка. Приїхали, - попросила Соля нагинаючись до мене. 

Справді, це був під'їзд до лікарні. Я, заглушив двигун, й заходився відчиняти для Солі дверцята, та звичайно, подав їй руку. 

 -  Прошу, - на якусь мить наші погляди зустрілися, і мене наче вдарило розрядом блискавки. 

  - Дякую, тобі за все. І, ще раз пробач. А, зараз мені потрібно йти, бо ще влетить за запізнення, - Соломія акуратно забрала свою руку з моєї, і повернулася щоб піти. 

 -  Солю, залиш свій номер. Пізніше зателефоную, щоб пересвідчитися, що з тобою все в порядку, - попросив, я чухаючи потилицю. 

 - Думаю, що це зайве. Зі мною, буде все нормально. Лише ось, коліно подерла, - Соля показала рукою на роздерті джинси. 

 -  Але ж... -я, хотів було заперечити.  Я, не можу, просто так її відпустити. 

 -  Все, мені пора. Прощавай... 

Соля забрала руку  і пішла прихрамуючи геть. 

 -  Ну і, що це було? Дивна якась вона, хоча така красуня. Ти, б бачив, що у неї під кофтинкою? Там третій розмір не менше, - Алекс аж зажмурився від задоволення, - Шкода, що номер свій не залишила. 

 -  Мені, ще ніхто не відмовляв,- я стиснув від люті руками кермо, - Ця золотоволоска буде моя. Чого б це мені не коштувало, - не знаю чому мене так зачепила її відмова. Але  вже пізно гординя взяла верх, та засліпила мене. 

 - А, якже Ніка - підняв брови Алекс, - Якщо, вона дізнається, що є інша, тоді тобі хана... 

 -  Не дізнається, - зціпив зуби, я, і натиснувши на газ помчав по місту.