ГЛАВА 24 БЛИЗНЮК НЕ ЗАВЖДИ СХОЖИЙ НА БЛИЗНЮКА, або ЯНГОЛЯТКО І ДВА БЕШКЕТНИКИ

Заговорили мої хлопці рано. Спочатку був період невиразних чудернацьких звуків. Для нас, дорослих, ці звуки були невиразними та незрозумілими, а між собою моя потрійна братія спілкувалася на ура. Ванька з китайським акцентом щось промурчить: «Кяу-няу-тяу», а Дімочка його ручкою погладить, усміхнеться загадково й відповість: «Тю-пю-мю!» Це теж, мабуть, китайською, але діалект інший, шаолінський чи як там. Потім включає свою суперяпонську мову Андрюша: «Сяо-лю-лю». І всі йому підтакують такою самою японською. Або ще якоюсь – не знаю я їхньої тарабарської, але доволі схоже на японську. І ось якось Ванька, спостерігаючи за Дусею, що повторювала на годину двісті п’ятдесят шість  разів слово «Дуся», нарешті й сам сказав:     
—    Дуся!   
Зазвичай люди промовляють багато разів одне й те саме слово, щоб папуга заговорив. У нас зворотній процес вийшов – папуга вчив дітей говорити.

Ванька видав своє перше слово, коли ми гуляли вулицею. Їхали у бік річки, а повз нас промчав шалений байкер, піднявши хмару пилюги.  Природно, Марія Григорівна не забула кинути йому слідом злісне:

—    Зараза! Не бачить, що діти, повилазило  чи що? Сліпе й дурне впридачу. І-д-і-о-т! - останнє слово так  протяжно й  чітко вимовила, що і в мене в мозку відбилося: байкер - ідіот!
—    Діот, - зрадів Ванька й вимовив слово декілька разів. Достойне слово, щоб стати першим, нічого не скажеш.
—    Ось  бачиш, і дитина зі мною згодна. Вустами немовляти… – на хвилі злості та образи за дітей сказала Марія Григорівна, – Стій, що ти сказав? Ванєчка заговорив! Катюша, ти чула, Ванєчка заговорив, перше слово сказав, - а яке – не важливо.
Начебто до цього він мовчав. Або лепетав щось, або репетував, наче різали його.
І тільки Дімочка, сонечко мамине, як нормальна дитина, спочатку сказав «мама». Щоправда, сказав він це, сидячи на руках у Стаса, і мило заглядаючи йому в очі. Але ж «мама» сказав, а те, що татові – не має значення. Тато був спантеличений. Через місяць і «тато» сказав, чим втішив Стаса невимовно.

—    Ну от, тато, а то мама та мама, - підкидаючи угодованого Дімку (а тому аби його по рукам тягали), радів Стас.
Коли мене зараз запитують, яким був перший рік мого мамського стажу, я намагаюся звести все до загальних фраз, на кшталт, складно, швидко і напружено. Чесно кажучи, я вже нічорта не пам'ятаю – перший рік був схожий на нескінченний калейдоскоп сосок, повзунків, пелюшок, підгузків, чепчиків та всього іншого дрібного у великій кількості. Моя пам'ять залишила лише приємні моменти.

Із позитивного – це те, що нашій папузі Дусі з її приколістом Кешею таки вдалося висидіти пташеня. Якщо для першого свого гнізда вона висмикувала пір'я з себе, то цього разу покарала Кешу – вищипала з нього усе, що могла. Той чинив опір, але не довго, здався на волю переможця. Депіляція і у папуг – штука видно корисна, бо незабаром Кеша обріс новими, кращими пір'їнками. В один із прекрасних днів у гнізді з'явилося яйце. Ми швиденько Кешу видалили, щоб він знову по дурі, з голоду чи з ревнощів не зжер свого нащадка. Потім Дуся знесла ще одне яйце, але вилупилося тільки одне пташеня. Таке гарненьке, амбець! Євка з ним носилася, як із писаною торбою. Ім'я йому вигадала – Глюк. Німецькою мовою «щастя», між іншим. Так, Єва у школі почала другу іноземну вчити – німецьку, тому застосовувала її, де доведеться. Наприклад, вранці на кухню приходить тихенько у своїх в'язаних тапках і Марії Григорівні ззаду: «Хенде хох!» У тієї ложка з рук на підлогу – бімц! Як сама на підлогу не хряпнулася – дивно.
—    Розслабся, тітко Машо, це не німці, це я. Хангрі виє ие вулф,- що по-нашому «голодна, як вовк».

Слово «голодна» для Марії Григорівни, як заспокійливе. Для неї годувати – що радіти. Сяде і милується, як ми їмо.  Задоволення отримує від споглядання. А якщо ще з апетитом їмо – повна нірвана!
—    А ви чого не їсте? – часто питаємо її.
—    Поки готувала, нанюхалася, напробувалася. Наїлася загалом. Ви їжте. Мені приємно, коли жують!

Отож повернемося до папуг. Якось Стас здуру нагадав Євці її бізнес-план:
—    Євка, а коли Глюка твого продаватимемо? - Єва на Стаса подивилася, як дракон перед тим, як спопелити й навіть золи не лишити, що Стас ретирувався, - Зрозумів, не дурень. Ніколи! Мені теж пташка подобається, прикольна. Нехай живе. Де дві, там і три.
—    Ти хочеш у Кеші з Дусею дитину відібрати та продати? Нелюд! – отримав нагороду Стас і реально відчув себе нелюдом.
Більше питання продажу Глюка ніким з нашого будинку не піднімалося. Скажу більше, взагалі питання продажу пташенят не порушувалося. Нині у нас у будинку п'ять папуг. Після Глюка був Кріс, а потім ще Ляля. І всі вони гарненькі, в тата балакучі, в маму розумні, і жодного Єва не дає ні продати, ні віддати. Влітку вони у нас живуть у саду у великому вольєрі, а на осінь – зиму-весну заносимо до будинку, де зробили їм прибудову. Там в імпровізованій оранжерейці вони щебечуть і поповнюють свій лексикон, уважно дивлячись телевізор.

— Слухай, ти б краще курей завела, а не цей зоопарк, - вбив своєю практичністю Ванька, коли вони всією родиною приїхали до нас у гості. -Ті хоч яйця несуть, а з цих яка користь?
— Вань, вони як члени сім'ї, - за реакцією побачила, не зрозумів, тому ввечері тихенько підвела до оранжереї і показала, як Кеша присів на гілочці до Дусі й щось їй насвистував – пісню співав «Червона рута», між іншим. Потім вони мило-премило цілувалися. Якоїсь миті Кеша нас помітив, відскочив від Дусі з криком: «Шухер!!! Менти засікли!» Результат перегляду серіалу "Вулиці розбитих ліхтарів". Марія Григорівна поставила папугам невеликий телевізор, щоб не сумували. Вони коли дивляться щось, мовчать. За день їхньої невгамовної балаканини можна мігрень заробити. А так і словниковий запас поповнюють, і не заважають. Потім таке видають – поржати можна. Ванька зрозумів, що це ми цирк домашній культивуємо, тому  відчепився зі своїми раціональними пропозиціями про організацію курника.