ГЛАВА 20 МИ - ВДОМА!

Щойно народилися Дімка, Ванька та Андрюша, я перестала вірити в еволюцію. Третя грудь була б її доказом, але в мене її не було, а треба б. Або ось у чоловіків є соски, а де поділися груди? Соски є, значить і груди були? Не вірю, що рудимент (щоб не шукали в інтернеті, що це напишу значення - недорозвинений, залишковий орган, який був повноцінним на попередніх стадіях розвитку організму). Мені б Стасікову хоча б одну грудь, дорозвинену, звичайно, – і було б так зручно, бо під час годування моїх крихіток доводилося вивертатися, як вужу, що потрапив на сковорідку з сіллю.

Майже весь день проходив під гаслом: «Умудрися нагодувати трьох голодних карапузів, щоб вони заснули і дали тобі трохи перепочити». Та що там день, ніч теж мало чим відрізнялася від дня. І навіть якщо мої троє, наївшись, засипали, то у відділенні все одно з якоїсь палати та чувся дитячий плач. Здебільшого, з кількох – хор хлопчиків та дівчаток. Ми зі Стасом навчилися говорити дуже тихо. Це був навіть не шепіт, а напівжести – напівворушіння губами. Збоку це виглядало – німі розмовляють. І не те ще вигадаєш, щоб наша банда довше поспала. Хоча всі троє були різними з самого початку. І не тільки зовні - вони ж різнояйцеві, - характером теж сильно відрізнялися.

Діма був соня. За що йому приз маминих симпатій! Наївся швиденько – і спатоньки. Ведмедик у сплячці. Найменший, бо важив при народженні 2100 гр., а зріст мав 50 сантиметрів, і найспокійніший. Він навіть не плакав, а хникав жалібно і неголосно. Ось що означає назвати дитину ім'ям доброї людини. Дмитре Павловичу, вам привіт на той світ. Я вже поет? І не те ще буде, відчуваю.

Андрюша у нас середній у всіх відносинах: зріст 53см, вага 2500 грам при народженні, якщо наїсться, а процес тривав довше, ніж у Діми, то ніжками штовхається, очима все вивчає, але робить все це мовчки! Якщо вже плаче – є тому вагома причина. Теж молодець!

А от Ваня – репетун ще той! У сім'ї не без крикуна. І тут принцип з іменем не працює. Мабуть, мої гени таки здомінували. Ну, хоч тільки в одному з трьох – і то добре. Могли всі троє маму «порадувати» своєю шкідливістю. Тоді хор Турецького та виття мами в лісі на місяць або на що завгодно! забезпечений. Ваню витягли хоч і останнім, але він був найбільший, аж 54 см, і важив аж 3 кг. Цей якщо чогось відразу не отримав у повному обсязі – пиши широка мігрень усім навколишнім, причому надовго, з можливістю повтору.
А взагалі я була дуже щаслива, що в моєму житті з'явилися хлопчики. Медсестра прийшла їм робити щеплення. Мені довелося тричі пережити ампутацію шматочка мого серця, коли в крихітні пальчики моїх синочків робили уколи. Дімка тільки зморщив свою симпатичну мурзилку і почав жалібно пхикати. Ой, краще б мене закололи сотнями уколів, слово честі. Притиснула до себе, почала заспокоювати. Андрій запищав ще до того, як йому вкололи. Поклала Дімку, почала заспокоювати Андрійка. Ор, який підняв Ванька, довелося гасити нам зі Стасом разом та ще й медсестра підключилася.

- Так, все, більше я їм жодних уколів не дам колоти! – після цієї екзекуції заявив Стас. - Хто підійде, по шиї отримає! -а ще кажуть материнський інстинкт. Тато – гроза та блискавка! Зевс у гніві праведному!

Чи то аномалія, чи то так потрібно, але торкаючись своїх діток, я їх долі не бачила. Зображення не з'являлися. Мабуть, рідна кров – перешкода. А може й на краще. Раптом чого недобре, жити і знати – складно. Це біблійна Діва Марія така жертовна, шляхетна і стражденна, а я земна, здатна на все заради своїх карапузів.

До Стаса я теж боялася торкатися. Мало що там могло здатися. Але перша картинка змусила посміхнутися і заспокоїтись: сидимо ми старенькі на лавці біля великого красивого багатоповерхового будинку, гризем насіння і анекдоти травимо. А що, прикольна старість. Головне – милий поряд, нікуди не подівся й характер не зіпсувався. Мабуть, так мені стало добре від такого видіння, що Стас аж злякався, спитав з побоюванням:

- Кать, все гаразд? Може, що принести, дати? Ти це, не хвилюйся, звикнемо, підростуть. Прорвемося! Вони ж не завжди такі малесенькі будуть.

- Все супер! Просто додому хочу. Іди спитай у Волкова, коли нас випишуть. Скажи, у мене післяродова депресія починається, пора додому відправляти, - про депресію я в інтернеті ще до пологів начиталася, тепер ось за потреби і без використовувала ці знання. Чого добру пропадати. Ні, я не мала ніякої депресії. хто сказав, що життя зламає кожного? Обламається, я – еластична!
Стасу я не відразу розповіла про бачення і дар, що виявився. Коли він вже дуже підозріло почав реагувати на мої висловлювання, шила ж у мішку не приховаєш, колеться, довелося розповісти. Але це сталося, коли нашим синочкам виповнилося два роки.

- Вітаю, тепер ти справжня відьма! - вирішив перевести на жарт. Встряла Єва:

- Феї ми, щоб ти знав, феї, а не відьми. Чарівниці добрі, доки не доведуть!
Стас не став сперечатися. Але жити ми стали цікавіше.

У день виписки я прийшла до кабінета Волкова, залишивши малюків, що заснули, на Стаса. Мій ескулап простяг теку з документами і сумно поплескав мене по плечу:

- Все ж ти геройська жінка. Виносила і не зламалася у цьому випробуванні. Не нила, як багато хто. Я давав би таким медалі. Вірю, що впораєшся з пацанятами. Повсякчас думав, чого ти така заводна. А ось така мамка трьом і потрібна.

- Костянтине Сергійовичу, і на вашій вулиці теж буде свято, - ось йому вирішила розповісти про майбутнє. Це той випадок, коли буде корисно знати.

- Ти знову мене до когось сватати задумала? Пас! Мені Лєночки вистачило. Ох і зла баба, та й погана не в міру. На роботі не помічав, а в житті – боронь Боже! Бігти від таких чужими городами.

- За два роки помре її чоловік. Аварія. Ніхто не винен. Доля. Це ваш другий шанс. Намагайтеся її повернути. Вона вас ніколи не переставала кохати. Багато разів пошкодувала, що пішла. І не слухайте, що говоритиме. У душі – любить!

– Хто? Кого любить? - у його питанні був і холод, і страх, але він зрозумів, про кого я говорила.