ГЛАВА 18 У ВАГІТНИХ БУВАЄ…. або ПЕРЕДОСТАННІ КАДРИ ВЕЛИКОГО КІНО

Ото все було чудово-пречудово буквально два місяці, поки живіт не став надто великим навіть для того, щоб я взагалі захотіла встати. Але ж я звикла не лише вставати, а й робити домашні справи, пертися на курси, по магазинам, просто на природі погуляти людей побачити, потеревенити про світові глобальні проблеми, тод свої здаються дрібними і несерйозними. З роботи мене вигнали одразу ж, як тільки я заойкала. Так начальник і сказав:

—    Шуруй додому, бо я пологи приймати у військово-польових умовах не вмію. Готуйся ставати мамою!

І я пошурувала. А що вдома? Спала, їла, з Юлькою по телефону гомоніла, коли її «щастя» давало. Такий крикливий малий, жах. Дівчата були спокійнішими. Від сиру в мене нетравлення шлунка вже починалося. Взутися, та що там, одягнутися часто сама не могла. Смішно сказати, але Єва допомагала.

—    Прикинь, раніше ти мене одягала, а тепер я тебе, - жартувала Єва, застібаючи липучки на моїх черевиках для вагітних – подарунок Юльки. Все ж таки краще, ніж шнурки.

— Євусь, це ще що, у тебе моя старість попереду. Так що тренуйся… Раптом я буду вредною бабцею?

— Не в напряг, Кать. Не вірю, що ти будеш вредною бабкою, прикольною стопудово, – з уст Євки звучало оптимістично.

—    Постараюсь. Самій не хочеться, але маразм із склерозом не питають, без спросу приходять.

Спочатку закінчилися курси для вагітних. Стало сумно-сумно. Мене ж там більше спокушали не так лекції фахівців і легка гімнастика, як балаканина між нами пузатенькими дівчатками. Як мені потім не вистачало того вагітного спілкування, аби хто знав. Стас не хотів по кілька годин говорити про майбутніх масіків, про мій стан, про покупки і всі страхи, що назбиралися в моїй голові. Я вже потім зрозуміла, що Стас не до кінця усвідомлював, що на нас чекає попереду. До пологів залишався місяць, коли він приїхав пізно з роботи, знайшов мене на кухні, бо він знав, де я зазвичай тусуюсь. Я їла смажену картоплю, а він з порогу видав:

—    Вони ж скоро  яа-а-а-а-ак народяться! Уявляєш?! Потрібно памперсів закупити!

Я на нього вилупилася, вилка зі шматочком смаженої картоплі зависла в повітрі, слів немає, а сміятися хочеться, боюся удавитися, бо повен рот їжі. Я картоплю виделкою їла не тому, що аристократичних манер в столиці нагреблася,  а тому, що задоволення розтягувалося надовше, і менша порція з'їдалася. Я так думала. 

— Скільки памперсів одній дитині на день потрібно? Один, два чи поки не наваляє? - суто чоловічий погляд на реальність. Не вистачало ще калькулятора у руках для цілісної картинки.

—  Розслабся. Їсти будеш? Все, що потрібно для початку, я купила. Якщо я тобі озвучу, скільки їм памперсів треба, ти повісишся. Накой мені труп чоловіка на старті нашого батьківства? Живи та радуйся, поки вони в пузі. Потім усе поступово буде купуватися.

Наїлися - і в ліжко. Спати? Ні. Гратися в хованки. Не я зі Стасом, мені сховатися вже неможливо. Стас із маськами грався. Я взагалі до чого, просто лежала, розчулювалася. Стас гладив мені пузик пальчиком, якийсь із трьох пузожителів завмирав, Стас з іншого боку чухав животик – о-о-о, стусан у бік. Як розіграються – моє пузо ходуном ходить: то там опуклість утворюється, то в іншому місці. Чому Стас називав це все хованки – не розумію, як на мене – футбол, причому, штурхання не м'яча, а мене. Щоб усе це втихомирити, доводилося включати Моцарта. На крайній випадок і Бах годився. Якщо дітки не втихомирювалися під вічну класику, звали Єву. Вона гладила по животу, співала колискову і лише тоді можна було спати вкладатися.

Про радощі близькості ми на якийсь час знову забули. Мені не хотілося, Стас боявся мені та дітям нашкодити. Або ще чогось...

— До якого терміну вагітності безпечно займатись сексом? – це Стас вирішив спитати у Волкова. Знайшов, кого питати.

—    Поки дитина не почне кусатися. У неї троє, точно відкусять, – у своєму репертуарі Волков. Спочатку пожартував, але потім пропісочив, щоб Стас закінчував експерименти, інакше в мене можуть статися передчасні пологи, а діти ще не зовсім сформувалися, що не є добре. - У неї матка весь час у тонусі. Ну, потерпи трошки, там три людини, і ти відповідаєш за їхнє життя, здоров'я та все інше.

А ще Волков мені заборонив сідати за кермо і попросив Стаса відібрати ключі, але іноді я все ж їздила, бо Стас ключі не відібрав. Стас розраховував на мою свідомість, але я тишком-нишком, щоб ніхто не знав, ненадовго і недалеко. До магазинчиків переважно. Спочатку я ефектно вилазила з машини з боку місця водія, підтримуючи великий пузик, краєм очей спостерігаючи за здивованими обличчями перехожих. В чиїхось очах я читала осуд, десь здивування, іноді пахло діагнозом. Але один випадок переконав мене, що настав час зав'язувати на машині бантик і ставити в гараж.

Приїхала я така радісна з чергового шопінгу, накупивши дитячих пляшечок, сосочків, градусничків для води, ножничків для зрізання нігтиків, спеціальних, дитячих. І нічого це все не зайве. Чим більше, тим краще! Купувати для малечі речі – це як наркотик. Пам'ятаю вперше. Стас поїхав на роботу, я – до дитячого магазинчика. О-о-о-о! Ааааах! Завмирала перед вітриною, не знаючи, ЩО саме мені треба – там стільки було всього яскравого, маленького, м'якого, різнобарвного!

Година пролетіла швидко. Я б там довше пробула і купила б більше, але завбачливо взяла з собою обмежену суму. А головне – кредитку – вдома залишила, щоб уникнути спокуси. І ось я на виході з пакетом, в якому дитячі речі: дев'ять сорочечок, шість теплих бодіків (три синеньких м'яких і три салатових), три стильні сорочечки на зав'язочках з подряпинами, сині чепчики, три. Вдома все сховала і коли Єва у школі була, Стас на роботі, діставала, милувалася. Потім знову їхала та купувала чогось, три. Як у казках, там теж усе у потрійному екземплярі.

Так ось приїхала я з чергового шопінгу. Дверцята машини відчинила, а вилізти з-за керма не можу. Пик-мик, а не виходить. Ноги стали ватяні, пузик скам'янів і в кермо вперся. Єва в школі, Стас у лікарні, і я достеменно знала, що в цей час у нього планова операція. Та я б йому й так не подзвонила, чого так відверто палитися? Що робити? Подзвонила Дані, благо той був удома. Примчав, сидіння важелем опустив і мене акуратно, як сапери іржаву бомбу, витяг з-за керма.