ГЛАВА 16 Головне - дисципліна і графік!

—  Стас, ти це серйозно щодо самочки? Чи Кеші пильність вирішив приспати, щоб він свій нахабний дзьоб заткнув? - запитала, коли вкладалася спати.

— Серйозно. Кать, ну ти посуди, родина ж робить людину кращою, спокійнішою, впевненішою. А наш Кеша чим гірший? Йому ж також хочеться любові, тепла, розуміння, якоїсь істоти поруч врешті-решт, - складно так розказував, як наша класна на політінформації. – Папуги живуть 60-80 років. Йому  зараз двадцять чотири. Пора одружуватися.

— Стас, я все розумію, але по-перше, двох таких крикунів-балакунів я просто не винесу, а по-друге, у нас з тобою ще трохи - і гроші буде куди подіти, ари - задоволення не дешеве, - так, я теж підготувалася до виступу і факти підібрала правильні. - І до того ж, вони почнуть розмножуватися, куди ми їх дінемо? Ти Вересових бачив? Все починалося так мило, вони купили мопсика Тошку. Потім пожаліли песика і з’явилася  мопсичиха Мерилін. І що? Весь двір тепер у цих песиках. Так, вони милі, пухнасті, маленькі, але їх дуже багато. Купа мопсиків зранку до вечора у дворі скувучить. Хазяї вже й раді  віддати, але ніхто не хоче такого «щастя».

—    Скажімо так,  папуги взагалі-то несуть яйця спочатку, а потім вилуплюються пташенята, - так загадково. Я по –своєму розтлумачила його багатозначну паузу: 

—    Омлет пропонуєш робити? Що там їхніх яєць, одна назва, - "Мої думки - мої скакуни", так співав спритний Газманов. От і я, не дослухавшись до Стаса, видала.

—    А інших версій немає? Писанки, крашанки на думку не спадають?

—    Точно! Робитимемо бізнес, - звідкись матеріалізувалася Єва. Ото вже комерційне дитя. - Сама кажеш, папуги ара дорогі, а пташенятко багато хто захоче завести. Ти ж Кешу хотіла, щоб подарували, га?

От і не посперечаєшся. А бізнес-проект на корню рубати – то  шкідливо для самооцінки підлітка. Мене делікатно заговорили, вмовили, переконали і найближчими вихідними ми всі сіли  писати оголошення в інтернеті. Кеша теж важно ходив по столу, передчуваючи знаменність події.

— Яку ми тобі шукаємо панночку, Кешо? - підбурював Стас наївну пташку, гортаючи картинки папуг ара на моніторі комп'ютера. Кеша вивертав голову, вивчав картинки і радісно повторював:
—    Самочку Кеші! Самочку Кеше! Ура! Балдьож!

—    Нам потрібна статевозріла мадам без шкідливих звичок. Добра, спокійна. Несварлива. Нам і тебе такого просунутого вистачає. Недорого.

—    Гар-р-р-на! Гар-р-на! – підказував Кеша. 

—    Да ти, хлопець, я дивлюся, не промах. Губа не дура! - іронізував Стас. Кеша повторював:

—    Не дур-р-ра! Не дур-р-а!

—    Куди ж тобі дурепу? Не потрібно. Але з розумними також складно. Ти подумай, – усе застерігав Стас.

—    Подумав! По-ду-мав! Готовий! – і шлюбний танок на столі, що скоріше скидався на уповільнену ламбаду. Зразу видно – хлопець реально готовий!
Отак тривали пошуки самочки аж до п'ятого березня. Третього Стасу виплатили зарплату і такого ж розміру премію, тому він відчував у собі потенціал на купівлю пів світу, поки не дізнався, скільки господар хоче за свою різнокольорову курку. Але про це згодом. Спочатку я мала знайомство з ще одним сімейством, де були трійнята - Цвєтковими. Сім'я виховувала чарівних дівчат шести років - Зою, Ларису та Настю. Зі мною говорила по телефону бабуся Анастасія Павлівна, вона ж мама мами трійнят. Виявляється, Свєточка така зайнята, що страх і жах. І у неї (яке щастя!!!)  на десять років уперед вибудуваному графіку знайшовся час для розмови зі мною. Ціла година! О небо, мені дико пощастило!

Зустріч із Світланою мала відбутися в Центрі дитячої творчості «Соняшник» об одинадцятій годині у п'ятницю. Переговори ми вели лише з Анастасією Павлівною. Вона попередила:

—    Тільки не спізнюйтесь. Свєточка цього не любить.
Могла й не говорити, я зрозуміла це між словами. Заінтригована, приперлася заздалегідь і стала з нетерпінням чекати на Свєточку. Головне питання: «Чим потрібно бути так зайнятою, щоб ніколи було пукнути?» мене стало цікавити більше, ніж усі питання, які я до цього підготувала.
Світлана прийшла без п'яти хвилин на одинадцяту. Це була дуже гарна і доглянута жінка років сорока, мабуть, перефарбована у білявку. Економічна освіта просто фонила від неї. Бізнес-леді на всі двісті відсотків. Металевим голосом Світлана привіталася й відразу ж попередила:

—    У мене лише година вільного часу. Доки дівчатка займаються у хореографа. Що б ви хотіли запитати?

Я мало не ляпнула те, що крутилося у мене на язиці: «Як ви примудрилися докотитися до такого?»  Чесно, робот не встати – не взяти. Прикусила язика й питала те, що треба:
—    Мене веде Волков Костянтин Сергійович. Як і вас вів свого часу... Ось, «пощастило» мати трійню. Хотіла б дізнатися, з якими проблемами довелося зіткнутися після народження дівчаток, - якнайшвидше сформулювала питання.

—    Проблеми? То були суцільні проблеми. Справа в тому, що у нас із чоловіком не було дітей п'ятнадцять  років. При цьому він здоровий, я теж. Ані резус – конфлікту, ані патологій, нічорта, а дітей – не було. Звичайно, часу для кар'єри хоч греблю гати. Чоловік поквапився і будівельну фірму сформував. Спочатку прогорів, гнилі підрядники трапилися. Потім мене перетягнув з інституту фізики, від нудьги я там мучилася за символічну плату. І ось разом ми збудували бізнес, заробили грошей. Тоді ЕКЗ було чимось новим, незвичайним і, відповідно, дорогим. Я дуже рада була, що все вийшло, але лякала кількість дітей. Не приховуватиму, ми  обговорювали питання зменшення кількості плодів. До двох. Лікар побоявся видаляти, бо  дівчата сформувалися однояйцевими. І мама моя причитала, що гріх великий, тому лишили трьох. Довго не могли визначити стать дітей, тільки в 22 тижні я дізналася, що донечки. Живіт ріс зі швидкістю світла на останніх термінах. Поставили діагноз «багатоводдя», а це літо, спека, хочеться пити, а не можна. Тортура ще та!