ГЛАВА 15 ПОГЛЯД ЗБОКУ

Як і планувала, вирішила поспілкуватися з готовими мамами  трійнят, подивитися, як наш побут буде виглядати  через декілька років, розпитати про наболіле, повчитися на чужому досвіді. Спочатку зідзвонилася з  родиною Павленків. Мешкали вони у трикімнатній квартирі на п’ятому поверсі. Типова дев’ятиповерхівка на Подолі.  Ще по телефону мені пощастило поговорити з мамою. По голосу зрозуміла, що їй лише мене для повного щастя не вистачало. Згадка прізвища Волков зробила її голос милим, доброзичливим і ласкавим. Її двом донечкам і  одному синочку було по два рочки з половиною. Взагалі-то ми домовилися, що я заявлюся в гості після  дев’ятої ранку, але Стас віз на  пів дев’ятої Єву до школи, тому  завіз і мене. Домовилися, що  назад я приїду на таксі. 

Отож приперлася я невчасно, родина якраз  розходилася кожен за своїми справами. Мама, Таміла Василівна, яку домашні звали  Мілою, тримаючи на руках Лєру, одну з трійнят, посадила мене на кухні у куточок від гріха і домочадців подалі пити чай з пряничками і чекати, коли вона звільниться. Сама ж продовжила виганяти неслабку  братію домочадців,  яка щоранку залишала дім у справах. У них, виявляється, крім трьох малюків, ще старший син був, трохи доросліший за мою Євку, але закидони у хлопця аналогічні.

— Мам, тобі треба в школу заскочити. Наша класуха у  письмовому вигляді просила. Ну, як просила, вимагала, - жалісно так, дожовуючи  на ходу бутерброда.

— Вітя, блін, ти вже на перший урок спізнився. Я тебе розбудила вчасно, навіть нагодувала. У нас бабуся швидше ворушиться, аніж ти. Грандіозні новини – запис у щоденнику! Ти б мене більше здивував, якби не запросили. Що ти там знову начудив? Це хоч виправити можна?

— Ото як прийдеш, так і дізнаєшся, - інтригує, бестія, вміє на початковому рівні маніпулювати батьками. – У нас перший урок малювання. Я клоуна намалював, облізуть. Тут цеє, у щоденнику треба розписатися, що типу я сказав, а не зажав інфу, - і почав відчайдушно колупатися у портфелі, вочевидячки, шукаючи щоденника. Археологи  швидше  артефакти розкопують, аніж Вітя щоденника шукав.

— Прилечу. На ступі, тільки знайду її в цьому гармидері. І не кажи, що щоденника домовик спер, не повірю, - а гуморить мама нічого так, якісно. Мабуть, тільки з гумором можна вижити при такому розкладі.

— Міла! Міла! Де мої сині шкарпетки? - це тато. Вже вбила б за цю фразу, хоч і психолог. Невже не бачить, що Мілі не до його шкарпеток?

—    А тобі саме сині чи сірими теж будеш задоволений? У серванті, третя шухлядка. Задовбав! Щоранку одне й те саме питання. Вигадай щось нове. Шукай сорочку…

У ванній шум води, у туалеті хтось закрився і бабуся наполегливо вимагає поквапитися. З-за дверей з'явилася мурзилка ще однієї з трійні. Відразу видно, спритна мадам. Р-р-р-аз – і тарілка, в якій була собача  їжа, –  перевернута.

— Кіра, блін, це миска Пірата! - і тільки мама це сказала, як на кухні з'явився Пірат. Чи то на брязкіт свого посуду зреагував, чи то на Мілині слова – але вчасно з'явився. Мати Божа, великий чорний кудлатий собака. Їм що, дітей мало? Кіра вкрала корм у Пірата і - в рота. Ага, Пірат, мабуть, навчився боротися з такими наїздами. Песик схопив Кіру за край піжамки і почав тягнути нахабно геть від особистого провіанту. Да тут наочний приклад боротьби за смаколики. Хто як може, так і виживає.

— Ой, а собачка дівчинку не вкусить? – я реально злякалася за дитину.

—    Пірат? Він із ними від народження. Виховує. Розумний собака. Пірате, фу! Не жадібний, вона все одно виплюне, тільки дражниться.
Відпустив і винувато дивиться. Таміла прибирає тарілку вище: мовляв, поки нікому не дам, терпіть.

—    А нічого, що собачий корм їсть дитина? - моєму розуму поки незбагненно.

—    Ми купуємо якісний корм, він кращий, ніж консерви для людей, - переконливо звучить з вуст мами, закатованої чотирма дітьми, але глисти і таке інше ніхто не скасовував. Гаразд, у чужий монастир... мовчу і спостерігаю. Старшенький знайшов щоденник і радісно махає ним перед замордованою ранковими розбірками мамою.

—    Не труси щоденником! Поклади на стіл. Краще знайди Льошу, знову сховався, не інакше десь у штани накладає, – а в мами чуйка ого-го!

—    То й нехай накладає. Потім прийде клянчити, щоб вимили, - не в захваті від запропонованої місії Вітя.

—    Я не впевнена, Віть, що на Льоші були ті штани. Потім півквартири відмивати – не посміхається.

—    Зрозумів! Пішов шукати, - і зник у нетрях численних кімнат. Я дивлюся на годинник – Віті б до школи вже якось висуватися, бо скоро всяка потреба у поході до навчального закладу просто відпаде. Хоча на його місці я б у школі відбрехалася, що Льошу дві години по квартирі шукала, мамі допомагала. Троє менших – офігенна відмазка!

Таміла відкрила щоденник, очманілими очима вивчила вміст і розписалася під кількома записами відразу, навіть не питаючи, де треба. Коли з'явився Вітя і привів брата за руку, мама не стрималася:

—    Мене позбавлять батьківських прав за все, що ти накоїв, Вікторе! Марш до школи, а то віником дам по одному місцю! - Вітю при слові «віник» здуло з горизонту – отже, були прецеденти. Таміла вийняла з морозилки сформовані з фаршу котлетки і, не спускаючи малу з рук, обваляла їх у борошні й кинула на сковорідку, потім згадала, що певний етап пропущений, і налила олію. Я здогадалася, що то був сніданок тата.

—    Міл, я реально не можу знайти сині шкарпетки. У мене презентація! - капець, п'ята дитина, чесне слово. Якби у мене Стас хоч один раз запитав, де його білі шкарпетки, пошкодував би на все життя і назавжди забув взагалі, що таке шкарпетки. 

—    Сергію, всі твої чисті шкарпетки в шафі на третій полиці знизу. Час запам'ятати, - у мами терпіння на межі. І тут із туалету голос діда:

—    Туалетний папір закінчився. В домі ще є десь чи пучками марафет наводити?

Ото мені було цікаво, що перше кинеться шукати Таміла: шкарпетки  чи туалетний папір? Помилилася! Вона смажила котлети. Шкарпетки пішла шукати бабуся, а туалетний папір у зубах приніс звідкись Пірат. Реально, розумний пес, хоч хтось допомагає.