ГЛАВА 14 КАРЛСОН або ФОРМУЛА ДОБРА

Іноді доводиться згадувати, що я психолог, за межами кабінету приватного центру. Буває, можу допомогти в нестандартних ситуаціях, що раптово з'являються у життєвому коловороті. І не завжди обєкти мого психологічного втручання – діти. 

Якось їхала трасою в правому ряду зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину. Погоджусь, швидкість реактивної черепахи, хоча, я якось побачила у зоопарку, як ті черепахи бігають. Не настільки повільно, як я думала. Тому черепах не ображатимемо.  І тут бац – чоловік, як чорт з табакерки, на ланосі… вискочив… праворуч!!! Я їхала в останньому ряду. А він – тротуаром!  Підрізав і нахабно подряпав мою машину. Примудрився зіпсувати моє сонечко, на якому ззаду наліплена гарна буковка «У», хоча я вже їжджу п'ять років і далеко не учень; черевичок, що  означає «баба за кермом», і напис величезними літерами «ДУЖЕ СИЛЬНО ВАГІТНА!!!» Чесно кажучи, неправильно побудоване словосполучення, ну і фіг з грамотністю, бо його мета відлякати. Мене на дорозі всі шарахалися з таким комплектом: тюнінг машини під сонечко і маса «корисної» попереджувальної інформації, яку ось зараз би замінила одним коротким словом "неадекват". Чомусь досі усі розуміли, що дура-баба, краще не чіпати. Але не цей чувак. Кажуть, виїдь на дорогу і зрозумієш, як багато в місті ідіотів, у яких терміново треба відібрати права, куплені явно за сало.

Я ледве виперлася з-за керма  – живіт вже пристойний, я правду написала ззаду. Вирішила з людиною поговорити, пояснити, що не правий по всіх параграфах. Щас-с-с! Дядько репетує, телефоном перед моїм носом махає, дурою, сукою і бл*** обзиває, обіцяє вбити, розірвати і четвертувати, згодувавши мої фрагменти тіла (виникла підозра, що патологоанатом чи живодер) псам. І у фіналі була ця фраза:

— Із таким пузом і за кермо? Треба було добре  навернутися! Куди твій чоловік дивиться? Нема мужика? Я так і думав! Наклєпають байстрюків і шукають, кому б підкинути на шию і себе, і стадо спиногризів, - сам питає, сам відповідає, певен, що все про мене знає. Тяжкий психоз по факту. Посилений масою неприємностей та початком активної стадії шизофренії. Із таємно розвиненим комплексом нарцисизму. Загалом, тарганів у цій особині неміряно, всі разом зібралися і роздраконили мужика не на жарт. Оце саме  в процесі загострення він перебував, коли їхав.

Чесно?  Першим моїм бажанням було розповісти, які у дядька великі вавки у голові та інших частинах тіла, а також підказати адресу дурдому, де на мужика точно чекає окрема палата з упокорювальною сорочкою та люб'язними лікарями. Але потім я подивилася на його живіт. Пивне пузо було точно більшим за моє. Через цього кавуна його сорочка не влазила в штани, що сповзали з талії. Де та талія?  Чи то стрес, чи грізний вигляд цього Карлсона на мене так подіяв, але я заржала. Ось можна сміятися, а можна реально іржати, як кінь. Я - іржала без сорому і совісті, як дика придуркувата кобила. Дядько здивувався, заткнувся і глянув на мене, наче на інопланетянку.

— Чого регочеш? – ображено спитав.

—    Пузік… мій… менший… Який місяць вагітності? - якби я так повелася у своєму кабінеті в центрі - точно звільнили! На дорозі я була просто жінкою, яка могла бути дивною і непередбачуваною. І гострою на слівце, чому б ні?
Карлсон – я так його назвала, реально пропелер причепи – і гриму не треба, почервонів, почав сорочку судомно заправляти у штани. Згубна справа. Куди вся пиха з цього оруна поділася. Не знаю, але за лічені хвилини він перетворився на жалюгідного пузатика. Сміх – найкраща зброя, що б там не говорили.

— Ходімо в кав’ярню,  Гастелло, поп'ємо чаю. Побалакаємо, - запропонувала я, коли напад істеричного сміху ущух.

—    Чого мені з тобою говорити? Справи у мене…

– Справи почекають. Можу допомогти вирішити психологічні проблеми. Вагітним не відмовляють, а то в хаті заведуться клопи, у сараї – щури, а в голові величезні таргани, - пожартувала, перевірка на наявність хоч якогось почуття гумору. Хоча в цьому жарті було 99% правди, на жаль... Дивлюся, посміхається, отже, не все втрачено.

В результаті начхали з великої гірки на корку, відігнали машини до узбіччя та пішли до кав’ярні. Півгодини розмови, – говорив він, накипіло у чоловіка –  показали, що проблемами обклався, як зефір шоколадом. Усі його дружно дістали: дружина, теща, тесть, діти, брати та коханка. Він старший у сім'ї, від нього чекали фантастичної кар'єри, а він – бухгалтер. Це ж треба так родичів підставити.

— А чим би хотів займатися? Для душі? – поцікавилася.

— Співати джаз. У школі, коли навчався, навіть гурт був. Як ми співали… усі конкурси вигравали. А потім інститут, одружився… Пішов чужий сценарій життя…

—    Ще не пізно реалізувати себе... Адже лише сорок, я не помилилась?

—    Сорок п'ять. А іноді здається, що всі сто.

—    Ну ось, лише половина життя. Займися спортом для тіла, і потрібно завести звірятко для душі. Коти шикарно знімають стрес і вигулювати не потрібно - самі ходять, куди хочуть.

—    У тебе є звірятко? Судячи з витримки, щонайменше три коти...

—    Нє-а, папуга. Але він багатьох котів вартий, - покопалась у телефоні й знайшла фотки Кеші. А потім і відео ранку, яке зняла Єва для шкільного конкурсу, показала. Закріпила ефект відео, де Кеша робить зарядку. Поважно так ходить по кухні, піднімає лапки, розправляє крила, вивертає голову і репетує:

—    Раз, два, три, сорок п'ять! Йдемо гулять! Воруши клешнями! Всі у сад! Коти падлюки, зарази! Муся ідіот! Укушу!
Карлсон, він же Петро Іванович Бородинський, від душі насміявся й дійшов висновку, що домашня тварина у мене кумедна до чортиків з ефектом підняття настрою, причому, з самого ранку.

—    Кого чекаєш? – вказав на мій животик.

—    Якщо чесно, сама до ладу не знаю. Знаю, що троє дітей, а зі статтю – сюрприз буде.

—    Троє??? Незвичайна ти жінка, і все в тебе незвичайне: машина, тварина, діти, життя. Вибач, якщо образив. Я оплачу фарбування або що там зіпсував. Я отак ні з ким ніколи не говорив відверто. Часом не відьма? Розвелося зараз цих екстрасенсів. Відьми якраз такі красиві й бувають.