ГЛАВА 10 (НЕ)ТРОШКИ ПРО ЇЖУ

Хоча по суті моїм основним лікарем був Волков, все ж таки довелося за місцем проживання стати на облік у нашій славній жіночій консультації, щоб отримати всі виплати у зв'язку з вагітністю та народженням. Довелося знову пройти епопею з аналізами, щоб оформити усі документи. Фігушки, на ті ж граблі наступати – нема дурних, здавала аналізи у Стаса в лікарні. Щоб менше задавили питань, одягла простору в'язану кофту –  почала активно гладшати і пузьок на момент моєї появи в лабораторії лікарні випер, як шафка з комоду.

Кофтинка маскувала, але все ж мій цікавий стан був помітним, якщо дуже пильно придивитися. «Хто ж там придивлятиметься? Кому я треба? – подумала. Даремно, виявляється, дуже помітна персона. І питань я не змогла уникнути:

— Катерино Андріївно, якими долями? Проблеми зі здоров'ям? - помічник Стаса, Юрій Петрович власною персоною по коридору променадив, як на зло.

—    Тіпун вам на язика! Все більше, ніж чудово. Медогляд на роботі, а наша поліклініка на карантині, - брешу, як дишу. Отже, Стас ще не розповів. Забобонний. Та й правильно, менше знають, ми міцніше спимо.

—    А ви так цікаво поповніли, - і потрапило ж зустріти Оленку. Вона своїм поглядом-рентгеном відразу просікла. – Чекаєте на поповнення?

—    Ага, чекаємо, - чого вже відпиратись, якщо розкололи.

—    А хто буде, вже знаєте: хлопчик чи дівчинка?

—    Три дівчинки! - чорт, я ж правду сказала, але Оленка ображено скривила свій гострий носик і сумно прокоментувала:

—    Не хочете говорити – не треба. Успіхів! - і пішла. І слава Богу!
Гінеколог у жіночій консультації трапилася гарна. Таїсія Львівна знала Волкова (його кожен собака знав), тому мої візити до неї мали чисто формальну функцію: вони з медсестричкою-помічницею вимірювали вагу, тиск і переглядали всі папірці, які я приносила від Волкова. Особливо Таїсія Львівна обурювалася моїй вазі, вірніше тому, як я почала прибавляти. А як тут не додаси? Щойно минула нудота, з'явився дикий апетит. Душа вагітної - морок, мозок тимчасово у відключці, а шлунок - взагалі піпець! Гурмани відпочивають! Кажуть, коли організму щось треба, мозок згадує, у якому продукті він це бачив і наполегливо починає натякати  людині, щоб вона саме той продукт зїла. Бідний мій мозок!!! По-перше,  я хронічно не наїдалася. Єдиний раз, коли наїлася, це було на дні народження Любаші.  Вплела тарілку справжнього жирного узбецького плову, политого вишневим варенням. Саме варенням, це не помилка. Це бзік вагітного організму, мій мозок таке  попросив. Сказився, не інакше. Невагітні мене не зрозуміють. До цього в сім'ї був ненажерливим, як гусінь, Стас, а тепер з'явилася сарана Катя.

—    Катенько, у вас дуже багато зайвого набралося. Незважаючи на те, що три плоди, надлишок суттєвий, – яка витримка, яка інтелігентність і делікатність з боку Таїсії Львіни. - Треба  серйозно подумати про дієту.

—    Може, досить жерти усе без розбору? – це вже Волков. Відчули дисонанс? Я відчула. – Тобі рису не можна! Солодощі викинь! Щоб духу цієї отрути в хаті не було! А Єва потерпить чи нехай ховає від тебе. Не можна від тебе нічого сховати? Не здивований. Десять кілограм перебор! І це зараз! Ти хоч рухаєшся чи на дивані валяєшся? Морський котик – спортсмен на фоні тебе!

—    Ви ж на роботу заборонили ходити. У магазини також. То куди мені?

—    Просто у парку погуляти. Чи обов'язково магазини чи базари по периметру та діагоналі вивчати? З Євою заведіть ритуал вечірніх прогулянок. І їй корисно від комп'ютера відірватися, і тобі розім'яти кінцівки. Споглядання природи – то корисно, дорівнюється до медитації.
Завели. Вечірні прогулянки. Це виявилося так прикольно.

—    А хто кого вигулює? – питала Єва.

—    Ми обидві гуляємо. Сон буде міцнішим! - ага, щас, міцніше. Може, він і був би міцнішим, цей сон, але щогодинні походи в туалет зіпсували всю малину. Вдень ще куди не йшло, а от уночі – засада. Я завжди спала біля стіни, а Стас - скраю. Звичайно, щоб дістатися туалету, потрібно спочатку перелізти через Стаса. І ось так займалася я перелазінням з перешкодою, яку становило тіло  Стаса, усю ніч. Іноді я лізла акуратно, коли не дуже хотілося по маленькому, а іноді ніколи було морочитися. Тому часто щось придавлювала чоловікові, як ото ногу, руку та інші неправильно розміщені на моєму шляху частини тіла, від чого той бурчав, зойкав чи жартував:

—    О, слоники на Еверест полізли...

—    Кутузов через Альпи преться. Обережно, Альпи завалиш...
Терпець Стаса урвався за тиждень. Він відсунув ліжко так, щоб воно опинилося в центрі кімнати. Тепер я спускалася з ліжка зі свого боку і не заважала йому спати. Крім тих випадків, коли я забувала, що ліжко відсунуте і все одно лізла через Стаса. Згадувала, що не треба, і перлася назад. Стас жартував, що слоник заблукав.

Незважаючи на те, що солодке мені заборонялося, від шоколаду я не змогла відмовитись.

—    Трошки, раз на тиждень можна, - якось необережно сказав Волков. І в холодильнику одразу з'явилося десять плиток «Чайки». Для мене це трошки.

Жор зазвичай нападав на мене у вечірньо-нічний час. Як я почала розуміти Стаса. Щоб ніхто не псував апетиту, нагадуючи, що мені потрібно менше їсти, прийшла на кухню о третій годині ночі. Відкрила холодильник – нічого немає, усе з'їли увечері. Згадала, що є недоторканний запас – шоколадка. Акуратно розгорнула обгортку і раптом чую з клітки, накритої чорною ганчіркою:

—    Що жереш? Дай  Кеші!
Ще в одного безсоння на тлі недоїдання. Відкрила ганчірку, почастувала. Сподівалася, що скаже: «Що за хрень? Одні отрути!» Так Кеша характеризував те, що не подобалося. Не тут то було:

— Балдьож-ж-ж! Ульотна жратва!

— Мовчи, бо більше не дам! - пригрозила я. Замовк. Але з того часу, коли при Кеші розгортали і шаруділи фольгою від шоколадки, він метався, підбігав і гидко так хрипів:

—    Сам жереш? А Кеші?

Волков ультиматумом заявив Стасові, що я маю їсти не менше трьох разів на тиждень рибу. Стас заїжджав на базар і купував морську заморожену рибу. Я її парила, варила, смажила, запікала. Під настрій. А то якось Даня приніс велику рибину… живу. Вони з друзями рибалили і ось таке диво зловили.