ГЛАВА 9 ПАПУГА - ПТАШКА ЩАСТЯ ТА КОХАННЯ

«Ми відповідальні за тих, кого приручили», – цю фразу відомого письменника Антуана де Сент-Екзюпері не знає тільки дрімуча людина, яка нічорта не читає. А так всі в курсі: завів звірятко – будь ласкавий про нього дбати, як про мале дитятко. І не дивуватися, якщо цей «друг менший» почне творити щось надзвичайне, що ні в які рамки не влазить. Адже він це не зі зла, просто бавиться, щоб не сумувати.

Дізнавшись про страшне горе, що спонукало нашу сім'ю, – я про нахабний відліт Кеші, –  всі наші друзі відгукнулися на клич про допомогу. Існує в народі така прикмета, що вагітним ні в чому відмовляти не можна. Я скористалася нею по повній. Тому в свою законну відпустку Даня разом із Зоєю опитували всіх, хто проживав у радіусі кілометра, чи не бачили ті великого папугу, який говорить, свариться, іноді б’ється. Ступінь девіантної поведінки цієї особини просто зашкалює. Не помітити такий яскравий екземпляр фауни просто неможливо.  Гоша зайнявся оповіщенням мас за допомогою інтернету, розмістивши клич: «Шукаємо папугу Кешу. З прикмет: нахабний і безцеремонний, потребує зерен, періодично клянчить самочку. Може клюнути куди завгодно». Єва сиділа у своїй кімнаті й клеїла разом із сестрою Дані Любою кольорові ксерокси папуг ара на картон. Планувалося підвісити ці муляжі на дерева, щоб намальовані пташки привертали увагу Кеші – орієнтир, куди летіти: ближче до своїх, нормальний стадний рефлекс соціалізованої до чортиків пташки. 

Минуло чотири дні таких активних пошуків, але про Кешу нічого не було чути.

Як на зло, пішов дощ, і картонні муляжі зіпсувалися.
А тут ще бабуся візьми та й наснись, загадково повідомивши:

—    Їдь на базар, де тваринами торгують, і купи собі папугу, не псуй нерви переживаннями. У неділю треба їхати. Тільки спочатку весь базар обійди. Тоді правильно вибереш!

Звичайно, я подумала, що Кеші  гаплик, і треба купувати іншого. Типу лом ломом вибивають. Але прикол полягав у тому, що я не хотіла іншого. Я дивилася на фото, де Кеша був зображений із насінням у дзьобі та розчепіреними крилами. Яка мила зараза, що вміла базікати! А я йому ніколи так і не сказала, що люблю. Все, як у людей. Живий, поряд – і добре. І не помітно, наскільки дорогий. А не стане, серце ниє, болить, згадує та шкодує про те, чого не повернути.

— Та не поїду я ні на який базар! Не потрібен мені папуга! - вирішила вже, але вночі бабуся наснилася знову:

— Їдь, не пошкодуєш. Я колись тобі погане радила?

— Стас, ти в неділю вдома? Поїдемо на пташиний базар!

Стас подивився на мене, немов на психа, що втік від усіх лікарів відразу, і з цього чудесного приводу вирішив пробігтися містом у чому мати народила. Так, ми навчилися читати погляди один одного. Ось так подивишся – і діагноз на обличчі, зрозуміло без слів.

— Я сам з'їжджу і куплю тобі такого самого, – молодець, пам'ятає, що вагітним відмовляти ні в чому не можна.

— Я поїду! Папугу маю вибирати я, - як відрізала.

— Який папуга? У тобі живуть троє дітей! Про них треба думати, – волав до мого розуму Стас. Марна робота. Сізіфова праця! Але Стас, мабуть, міфи Стародавньої Греції не читав чи забув. - Катюша, це базар! Пташиний! Ау, почуй мене. Там людей у неділю буде неміряно. А ще плюс до всього тварини. Тобі не можна жодної зарази підчепити. Ти це розумієш? Ну, ти ж медик...

— Якщо у мене не буде папуги, я буду погано почуватися. Це теж дуже погано позначиться на дітях, – у мене своя логіка. Стас про цю логіку швиденько відгукнувся:

—    Жіноча логіка мабуть створена для того, щоб офігівала чоловіча психіка. Я дзвоню Волкову, може, він тебе переконає не встрявати в таку пригоду.
Дві голови з медичною освітою – добре, але якщо залучити ще одну, читали ж, у казкових драконів завжди три голови, то можна знайти вихід із будь-якого глухого кута. У такій пісеньці веселій «Все пучком», є фраза проста, але життєва: «Там, де прямо не пройдемо, ми проліземо бочком». Девіз нахабної креветки, як на мене. Але прикол у тому, що мені такий ракурс на світ подобався, Волкову – також. За п'ять хвилин Волков переконав Стаса, що залишати мене без позитивних емоцій – гріх і недалекоглядно.
На базар я поїхала. Зі Стасом і з марлевою пов'язкою на обличчі. Ну хоч не респіратор чи протигаз – і то добре. Початок жовтня надворі, і я з пов'язкою. Люди всі підозріло на мене дивляться і сахаються. У нас  люд так міркує:

— О-о-о-о, начепила марльочку, отже, заразна. А пов'язки у нас коли чіпляють? Коли дуже заразні. То краще за кілометр від такої триматися. Але ще більше від мене шарахалися звірята. Я до хом'ячка, той швиденько закопався в тирсі, я до кози, та за хазяйку сховалась і визирає підозріло, бекає перелякано, не бачила такого дива кумедного, тому для неї шок.

— Ой, який кролик пухнастий! - Стас мене за руку смик, мовляв, згадай, чого ми тут.

— Ой, який песик. Маленький, чорненький. А порода?

— Ньюфаундленд! – гордо відповів продавець. Мені це ні про що не говорило, зате Стас на породах знався добре. Ні, не кінолог, просто кросворди любить розгадувати, а там часто картинка та підпис «Порода». Вимушений був вивчити.

— Кать, цей маленький через місяць-два такий кабанюка вимахає. У нас уже була Найда, це клопіт. 

— Ой, а глянь які кошенята! Біленькі! А ось цей! Цей! Чарівний! Хочу! Хочу!

—    Волков казав: ніяких котів і собак, - нагадав Стас і потягнув дорослу вагітну тітку з поведінкою підлітка подалі від спокуси, що нявкає і гавкає.
Ах, так, згадала Волкова та його двісті тридцять п'ять «але». Дійшли і до папуг. Подивилися всіх – не те. Наш Кеша був особливий… Такий смуток і бентега охопили душу, клещатами стисли, що словами не передати. Захотілося ревти. Сльози вже зібралися і ось-ось мали  виплеснути з мого організму  порцію негативу. Як раптом почула знайоме:

— Кеша гар-р-р-рний! Дуже гар-ний! - так чітко говорив лише мій Кеша. Я думала, здалося, але Стас теж пожвавішав, почав крутити головою на всі боки: