ГЛАВА 3 СУПЕРНИЦЯ

Останнім часом мені стало подобатися їздити містом у пізній час, коли кількість транспорту й пішоходів помітно зменшується. Нечисленні останні взагалі стають дуже спокійними, зайвий раз не нариваються і перебігати дорогу не прагнуть. Традиційно увімкнула улюблену радіостанцію й під динамічну музику помчала звичним шляхом.

Дорогу до лікарні можна б було назвати приємною, якби не гидкі думки, що гадючками заповзали у мій мозок і генерували сумніви  щодо порядності Стаса. Уявила, як мій ненаглядний заціловує цю діваху Таньку, чи то роздягає її, чи то ще гірше – при зачинених дверях у ординаторській… О-о-о-о, як фантазія розгулялася, треба гальмувати, а то божевільна розмальовка для дорослих приведе до поганих наслідків.

—    Мій Стасік гарний, вірний, порядний, - чудовий аутотренінг, але цього разу чомусь не спрацював. Ото в такі хвилини відчуваєш, що  хренОва ти психологиня, якщо не здатна підібрати вправу для придушення ревнощів. Чому іншим можу допомогти, а собі – дзуськи? Парадокс!

Статус дружини Станіслава Дмитровича зробив мене «персоною грата» в усіх відношеннях, тому мене скрізь пускали і ледве не кланялися в самі ноги. Медичка Ніночка, що чергувала у дитячому відділенні, почувши  мій дзвінкий цокіт підборів, запропонувала  бахіли. Я, звичайно ж одягла їх, і цокіт трохи зменшився, але додалося  дратівливе шелестіння. Цього не могла не помітити тітка Маша, що  чергувала у кардіологічному відділенні. Тітка Маша швидко мені підігнала тапки, рожеві, з білими помпонами.

—    Чиє добро? – поцікавилася я.

—    Не боїсь, не з покійника, - цілком серйозно запевнила  тітка Маша. – Лежала тут пацієнтка дико гламурна, забула, а викидати жалко стало. А розмір не мій. Я продезінфікувала, нічо не подумай, без усякої там зарази!

Я якраз нічого не думала, а нахабніла. Друге ж у нас щастя що? Правильно – нахабство.

—    Може у вас ще й халатик де завалявся? – попросила.

—    Чому ж це завалявся? Ось, висить, - з вішалки  зняла й передала мені чистий випрасуваний білосніжний халат. – Ваш чоловік розпорядився без халатів відвідувачів не пускати.

—    І чепчик вже тоді гоніть для загального образу? – відверто почала знущатися. Але тітка Маша - персона непробивна, тонкого гумору не розуміла. Вона думала, що я ряджуся, щоб лікарський вигляд мати, тому чепчик знайшла.

—    Усе видали, прекрасно! Я пішла!

—    Йди, забирай  свого професора, а то умаявся, напевно. Складна зміна сьогодні була. І не грюкай там, бо хворі такі нєрвні пішли!
Грюкати не збиралася, чесне слово. Але у відділення кардіології увійшла, а там, немов повимирало усе. Ото наче у половини  інфаркти, а у другої половини – інсульти. Нікого! А це ж підозріло. Ну ладно пацієнти поснули, але ж персонал куди подівся?

Підходжу до маніпуляційної - двері навстіж - і теж підозріло нікого! Ординаторська виявилася зачиненою. Я приставила вухо до дверей і почула легкі стогони... жіночі... Постукала, але мені не відкрили. Оце дарма! Прохання повторила... голосно і наполегливо. Навіть пацієнти з деяких палат повипихали свої цікаві мордочки, а ординаторську мені ніхто не збирався відчиняти. Довелося докласти сили. Так, ви правильно зрозуміли, вибила я ці нещасні двері, передчуваючи, як зараз застукаю благовірного з медсестричкою Танечкою.

Двері грюкнули об стіну, шпінгалет, на який вони власне і були зачинені, вирвало з шматтям, а на мене вирячилися напіводягнені хлопчина і дівчисько: на ньому були тільки блакитні штани медика, видно, все, що встиг нашвидкуруч одягти, а на ній халатик… навиворіт.

—     Де Станіслав Дмитрович? – я вже зрозуміла, що помилилася, але найкращий захист – це напад.

—    На операції, - промимрив хлопчина, дівчина сховалася за його широку спину. – Дві години тому привезли пацієнта важкого… Ми підемо?

—    Я б на вашому місці спочатку одягнулася. Кардіологія,  а ви тут напівголі…

—    Саша, а це хто? – тихенько спитала дівчина у хлопця.

—    Потім розповім, - він швидко згріб свої речі й пішов разом із дівчиною.
Далі було ще веселіше. Прибігла медсестричка і давай на мене репетувати. Як потім виявилося, це була саме та Танечка, через яку до мене прибігла Зоя, тому я змушена була пертися в лікарню. Отакий причинно-наслідковий ланцюжок.

—    Жінка, ви у своєму розумі? Одинадцята вечора, пацієнти сплять, а ви двері вибиваєте. Інтернів налякали!

—    Дуже цікаво, а інтерни об одинадцятій вечора мають бути в ординаторській? Зачиненій? Напіводягнені? І де чергова медсестра?

—    Я чергова медсестра. А ви з якого відділення? - симпатична медсестричка в мініхалатику з непристойно глибоким декольте прийняла мене за колегу. Я заради жарту взяла й підіграла:

—    З травматології. Мені потрібен Станіслав Дмитрович?

—    Він усім сьогодні потрібний. На операції. Скоро має закінчитися, - вона уважно вивчала мене, а я – її.

—    Чудово. Зайду пізніше, - розуміла, що треба тікати. Ага, зараз! А Таня виявилася дівкою не промах.

—    Та ні, доведеться лишитися і розібратися хоча б з цими дверми. Чи ви думаєте, милочка, що я їх буду ремонтувати? 

—    Двері? А що їх там ремонтувати? Просто шпінгалет прибити нижче трохи, - досвідченим поглядом я оцінила ступінь свого хуліганства. – Цвяхи і молоток є?

—    Зараз знайду. А ви поки що у маніпуляційній побудьте, - і вона мене зачинила, щоб не втекла, напевно. Доки Таня бігала у пошуку молотка і цвяхів, я подзвонила додому й надала нові установки Зої: не піддаватися на Євчині умовляння і не дивитися з нею більше мультиків, під будь-яким приводом приспати  це невгамовне дитя і дочекатися мене. Телефон вихопила Єва і швидко вмовила мене, вона це вміє робити, дозволити їй піти в гості до Зої. Я знала, що Єву цікавила не Зоя, і не її пухнаста кішка Фіра ( повне імя –Ніфертіті), а мама Зоїного  чоловіка – Валерія Миколаївна з її дивовижною колекцією ляльок. Прикольну собі Євка подружку знайшла.
Коли я відремонтувала двері, Таня мене пригостила чаєм з прихованими пиріжками. А потім ми з нею розговорилися так, що не помітили, як година пролетіла одним махом. Таня мені увесь родовід розповіла: і як народилася, і як навчалася в школі, а потім у медучилищі. Слово за слово і до того, який прекрасний кардіохірург Станіслав Дмитрович дійшло.