ГЛАВА 1 РИТУАЛ

—    Ура-а-а-а-а! Ми чешемо в село до Ваньки і Юльки! – репетувала Єва, збираючи в дорогу необхідні речі. На жаль, не Ванька і не Юлька приваблювали цю малу лисичку, і навіть не їхні премиленькі доці, а рудий друг Ромка,  з яким вона минулого літа мала необережність познайомитися, коли пацан поліз до нас на горОд цупити полуницю, а Єва його кропивою щедро відшмагала.  Потім, правда, сама нарвала ягід і пригостила, але то було потім, а для початку дала зрозуміти, що на чуже заритися – шкідливо для здоров’я, а головне – боляче і довго чухається. У передчутті зустрічі з Ромкою Єва збиралася із швидкістю, яка не притаманна жіночій статі. Матнулася до шафи – і швидко нарила свою улюблену футболку з шортами. Рюкзачок у неї на випадок непедбачуваних обставин завжди зібраний і напоготові. Розчесалася – і вперед, агітувати Кешу. Через п’ять хвилин папуга піднесено репетував:

—    Ур-р-ра! Се-ло! Се-ло!

—    І коти, - піддав гірку пігулку Стас, зайнятий пошуками своїх білих шкарпеток. От скільки років разом, а він ніяк не може  спекатися своїх буржуйських замашок – шовкові сорочки та білі шкарпетки. І головне – я купую собі сірі й чорні, а він – білі! Єва любить різнокольорові: червоні, зелені, жовті. Ото вся ця веселка по дому й валяється. Мої сірі й чорні у бардаку не приймають участі принципово.  Кеша послухав  Стаса, подумав своєю невеличкою головешкою, повертів нею і жалісно видав:

—    Коти! Кошмар-р-р-р-р!

—    І комарі, - знову  йшла антиреклама від Стаса.

—    Я не вдуплилася, ти що, не хочеш до Юльки і Ваньки на новосілля їхати? – обурилася я.

—    Як ти здогадалася, Шерлок? – і не приховував Стас. – Я дико втомився! Ці операції, операції, думав, нарешті відпочину, так ні, знову напряг. Кать, ну реально, давай залишимося вдома і відпочинемо?
 
—    Вони нас з Нового року кличуть, негарно вже навіть якось. На вулиці весна, краса. Чотири дні вихідних. Там усе так буйненько квітне, а ми вдома? Я давно не бачила своїх хресниць. Шашликів хочу! І з Юлькою поговорити, мені краще стає, коли ми з нею наговоримося, - останній аргумент спричинив нарешті дію.

—    Ото так би й казала. Ви там з цією Юлькою як нашепочетеся, ти тоді, як чумна, ходиш. Я навіть знаю, на яку тему вона проїсть нам мізки. Кінець світу! Черговий! – Стас  був дуже невдоволений цією поїздкою. Вряди-годи видалися реально вихідні, коли можна поспати до дев’ятої, а не підриватися  о шостій ранку при тому, що з операції додому о першій годині ночі приїхав. Можливо, він би й переконав мене дочекатися червня й тоді поїхати до Ваньки та Юльки в період відпустки, але мені треба було саме зараз, а у дверях стояла зібрана, як солдат, Єва, і зле дивилася на нас:

—    Ви довго  будете копатися, типу батьки? – ми із Стасом їй були братом і сестрою, що виконували обов’язки батьків. Доки була маленькою, я для неї була  «мама Катя», і у маленькій голівці Єви навіть не зароджувалися питання відносно «хто тато і мама?». А от коли вона пішла до школи, там їй швидко пояснили більш кмітливі «колеги по парті», що я для мами Єви надто молода. Моя красунька  покопалася у шафці (де вона лише не рилася?) і знайшла документи, серед яких було її свідоцтво про народження. Ось коли  правда про те, що я не мама спливла, а значить, прийшов час пояснювати усе, як є.

—    Це мій паспорт? – суворо прибила мене до стіни сердитим поглядом.

—    Ні. Це документ, який підтверджує твоє народження. Усім, хто народився, таке видають. Паспорт дадуть, коли виповниться шістнадцять, - просвітила на свою голову.

—    А тут написано, що мама Лариса Петрівна? - дивувалася Єва.

—    У нас з тобою одна мама, Єво. Ми сестри, – далі продовжувала пояснювати.

—    І Стас мені не тато?

—    Ні.

—    А хто? - у Єви не все складалося, а тому дратувала її ця невизначеність.

—    Тобі – брат.

—    А тобі?

—    Мені – чоловік.

—    Як це? Він брат, ти сестра? – Єва ніяк не могла поєднати у своїй голові всю отриману інформацію. Щоб її мозок, що формувався, не вибухнув, я взяла олівець і почала малювати чоловічків - зорово і схематично сприймати легше. - Ось це - твоя і моя мама, а це її перший чоловік і мій батько. Він помер, і наша мама вийшла заміж за твого тата. Оце твій тато Діма. У нього до цього була перша дружина та дитина – Стас. Його дружина померла, а тато Діма одружився з нашою мамою, і в них народилася ти.

—     А-а-а... То ви зі Стасом не брат і сестра. Тоді зрозуміло, чого ви чоловік та дружина, – зраділа Єва. - А коли я отримаю паспорт, я зможу від вас поїхати?

—    З якого переляку? Тобі погано з нами? – дивувалася я. Що в голові цього дівча - завжди було складно розібрати.

—     На всяк випадок! Раптом помандрувати захочу. Тата з мамою не завадило б пошукати, - ось воно що. Єва наполягла, щоб я записала її до туристичного гуртка і по телевізору любила дивитися передачі про сильних та витривалих. А все тому, що спочатку Стас вирішив приховати факт загибелі батьків. Він вигадав гарну легенду, що літак впав у тайзі і ніякі експедиції не можуть знайти тата з мамою. Єва повірила, бо казки Стас розповідати мастак.

—    Ось, вчись, як треба швидко збиратися, - вказувала я на готову до поїздки Єву, що сиділа на пуфі в коридорі. Стас обвів сестру ніжним поглядом і зрозумів – не відвертітися, бо якщо леді хоче… А в даному випадку їхати хотіли дві леді ( папуга не леді і не визначився, чого він хоче: балакати на балконі з горобцями чи підспівувати півням), тому Стас залишався у меншості, тобто у прольоті своїх бажань – банально хотів на дивані повалятися, футбол подивитися та пивом із сухариками побалувати своє пузо.

—    Не кисни. Вони мають телевізор. Разом із Ванькою подивитеся футбол. Натомість тебе з лікарні смикати не будуть, - малювала переваги проведення вихідних не у Києві.

—    Ага, не будуть. Їхати далі доведеться, якщо що, а так усе гаразд, — все одно продовжував бурчати.