ПЕРЕДМОВА

У житті кожної жінки неодмінно настає момент, коли вона болісно сприймає наявність у інших жінок дітей, якщо в неї такого щастя немає. У свої двадцять п'ять років я опинилася у подібному періоді. І вже не лякала ні перспектива дев'яти місяців виношування, ні загрози токсикозу, печії, набряків ніг та інших «принад» вагітності на різних етапах. Навіть сам процес пологів, розказаний багатьма знайомими, які пройшли це випробування, не лякав. До такого подвигу я була готова навіть не на сто відсотків, а на всі двісті. А все тому, що на горизонті бачився рожевий пухкий карапуз, одягнений  у квітчасті повзуночки і  кумедні чепчики, що агукає і пахне молочком, періодично ще чимось:)

Завдяки тому, що в наявності була на чотирнадцять років молодша за мене сестричка Єва, яка мене називала «мама Катя», а тепер, коли перейшла до п’ятого  класу, і зовсім «Катя», я пройшла школу молодого бійця для мам. Я вміла сповивати і купати, гуляти і заколисувати, а також годувати малюків смачною та корисною їжею. І допомога у вигляді чоловіка у мене також була. Сама вибирала, тому, як для мене, Стас – чудовий чоловік. За час, прожитий разом, десяток років, як ні як, він вивчив мене від п'яток до коріння того тижня фарбованого волосся, і розумів не з півслова, а з напівпогляду. Сильно хвалити не буду, бо, як не похвалю, так починає псуватися. Щастя має бути тихим. Усе найкраще потрібно добре ховати, подалі від чужих очей та злих язиків. Як у відомому українському прислів'ї "Тиха українська ніч, але сало треба переховати")))

Взагалі ми з ним зовсім різні особистості. Нас об'єднує лише Єва (вона наша сестра, яку ми удочерили, оскільки батьки наші загинули) та рід діяльності – медицина. Стас - хірург, завідуючий відділенням кардіохірургії, лікар, що подає величезні надії і має дикі перспективи. Все, більше не хвалю, хоча, отут його не завадило б похвалити – врятував багато життів. А я – дитячий психолог у приватному медичному центрі. А в усьому іншому ми зі Стасом – небо і земля, вогонь і лід, троянда та кульбаба… Троянда – я.

І не тому, що гарна, а тому що з шипами, колюча та непередбачувана. Стас – типова кульбаба: гарний, невинний, добрий, з претензією на перетворення у білого та пухнастого. Тільки й стеж, щоб вітром не здуло в інший квітник. Але за законами фізики саме «плюс» і «мінус» шалено притягуються. Тому нас тягне один до одного магнітом, а потім розряди, грім та блискавка. Якось так.

Так, ми втратили батьків, але для повноцінного життя у нас все є: улюблена робота, хороша ненудна сім'я, великий будинок, вірні друзі. Звичайно, як усі нормальні люди, ми іноді лаємося, коли іншими способами вирішити питання чи проблему не можна. Хоч убийте мене, але не вірю я тим парам, які мило посміхаються і кажуть, що жодного разу не посварилися. Брехня або пофігізм вищого ступеня. Нас можна було б назвати щасливими, якби… не відсутність дітей. Єва не рахується, вона нам сестра, хоча ми її виховуємо, як дочку, і вона нас вважає «типу батьками». Стас безплідний. А я хочу дитину...

Стас уже пропонував усиновити дитину з дитбудинку. Причому, з його зв'язками нам могли підібрати будь-яку: як за віком Єви, так і зовсім крихітного відмовника, що народився вчора. Але я хочу, щоб це була наша зі Стасом дитина, рідна. Щоб я її виносила, народила, пройшла увесь шлях від малюка через підлітка й до дорослого.

— Катерино, воно тобі треба? Фігура зіпсується, на роботу три роки не ходитимеш, недосипи і болото побуту, - підбирав переконливі докази Стас, але одного погляду на мене йому вистачало, щоб зрозуміти - налаштована рішуче. - Зрозуміло, дуже припекло. А начаклувати ніяк не можеш? – натякав на мою відьомську спадщину. Він, звичайно жартував, але я вирахувала період, коли можна було провести ритуал. Під покровом романтичного вечора (та що там вечора, ночі) на сіновалі при свічках Стас навіть і не зрозуміє, що це магічне дійство.

Залишалося затягти Стаса у село, до будинку моєї бабусі, бо це найпотужніше енергетичне місце для мене, недаремно мені його баба заповідала. Та й сіновал там у наявності. Ось де магія гуляє, тільки встигай у долоні загрібати й ліпити з неї те, що заманеться. Де не зможу я, Юлька допоможе, вона відьма сильніша. Ось усе з цього ритуалу й почалося…