5

Моє шкільне життя зовсім не відрізняється від тисячі таких же життів. 

 В навчанні я стараюсь , але знаю ,що можу набагато краще.  

 В мене не багато друзів в школі , та якщо казати чесно поза нею теж не густо. 

 Раніше я наполегливо шукала " своїх " друзів , намагалася влізти в чужу компанію , або ж створити свою , та в мене нічого не виходило. Друзі зраджували , та змішували  з брудом ,  чужі компанії кидали та відверталися , а власно створені зрештою розсипалися. 

 Та наполегливо заявляю я покинула цю дурнувату ідею ! Мені не потрібні постійні друзі ! Чому мене можуть всі кидати , а я ні !? Я не янгол , як більшість моїх друзів думає. Всі вони вважають , що добра , мила і щедра , що до мене можна звернутись за порадою та допомогою ( це вони самі мені не раз говорили ). Та мені набридло. Я вмію знаходити спільну мову з більшістю людей тому знайти з ким поговорити на перерві  завжди зможу знайти. Для мене школа - це поле бою. Раніше я намагалася всім догодити і всі бути добрим другом , та час змінити тактику ! В моєму колі спілкування здебільшого правильні відмінники і тихі домашні киці , але мені не хочеться проводити життя як вони. Я хочу бути вільною. Я мрію щоб через багато років мені дійсно було що згадати.  Мені хочеться шумних гулянок до ранку. Хочеться знайти людей які приймуть мої дивацтва , які мені щоразу доводиться ховати глибоко в собі ! Адже з моїми теперішніми " друзями " я не можу бути собою. Мені страшно зробити щось не те або сказати  щось не так. Це так набридає. Увесь час доводиться тримати цю маску правильності , навіть вдома. Бо не можна розчаровувати батьків.  Та як мені набридло це життя. Від цього відчуття хочеться кричати і битись головою об стіну , хоча розумію , що це наврядчи допоможе. Але я знаю що може допомогти ! Правильні знайомства. Так , звучить дуже егоїстично та лицемірно , і хочу сказати , це так і є.

  Як то кажуть нахабність друге щастя !

 І все таки моя нова тактика виявилась правильною.

  Я вважаю якщо любити то щиро і до кінця. Я завжди цього хотіла , та особливо не сподівалась , що хтось зможе полюбити мене.  Та я не очікувала ,що таку людину я знайду так швидко. 

  Нехай він залишиться для вас просто D. Знайомство в нас було не дуже звичним. Я пролила на нього гарячу каву. Як мені було соромно ! Та мабуть це сталося на краще. D трохи розгнівався куди ж без цього. 

  Я не одразу зрозуміла , що знову закохалася після тривалого часу. Не розуміючи того я шукала його в натовпі школярів поглядом , мені хотілось зіштовхнутися з ним на сходах , привітатися , чимось пригостити. Через місяць мене осяяло. І на тому дякую , бо дійти до мене могло набагато пізніше. Підсвідомо я відчувала , що теж йому цікава. Та потім він ніби почав мене ігнорувати , а я тим часом боялася видати себе. Якщо раніше мені подобалось шукати його поглядом в коридорі , то це перетворилося для мене на муку , особливо після того як я дізналася що в нього вже є дівчина. Мені дуже хотілося плакати і кричати , та я чомусь не могла. Я розривалась з середини щоразу коли бачила його.  Я хотіла йому зізнатися , та водночас розуміла що в мене немає шансів. Та й часу було не так вже й багато , адже незабаром він мав завершити навчання в школі. Було тільки два варіанти , або чекати коли він зникне з мого життя , або зізнатися.