З

 Я дуже спонтанно почала записувати цей щоденник. Просто побачила звичайний сірий блукнот з білими листками. Сірий.  Такий же як моє життя. Ні чорне  ,ні біле... Сіре. 

 Я вирішила написати про те як люблю. Але щоб описати всі ті переживання і емоції  що я переживаю , обов'язково потрібно трохи розказати про себе. 

 Тому продовжую свою розповідь... Давайте ще раз заглянемо в минуле. 

Напишу про ті події , про які веліла б мовчати. Про які жалітиму до останнього подиху. 

Мені тоді було 7-8 років , моя  мама у третє завагітніла. В мене мав народитися братик.  

Я була зовсім цьому не рада. Я думала , що якщо з'явитися , ще одне дитя , то мене остаточно забудуть , і всі мої способи привернути увагу батьків зійдуть нанівець. 

 Щодня я мріяла , щоб це було страшним кошмаром , що скоро я прокинусь. Просила бога , щоб дитя ...не народилось. 

Зривалась на мамі , злилась , знову  і знову примушувала маму сердитись. 

 Нажаль інколи наші найщиріші  бажання незалежно від того хороші вони чи погані , збуваються.  

13 червня. Ми святкували день народження нашого родича. 

14 червня. Мама почала не покоїтись. Щось було не так , Дмитрик за майже дві доби жодного разу не ворухнувся. 

15 червня. Мама пішла до лікарні , залишивши мене в дома з сестрою. 

Обід. Мама повернулася вся в сльозах , біля неї йшла бабуся , також заплакана. Мама швидко зібрала речі та повернулася в лікарню. Нас до себе забрала бабуся. 

Мій маленький братик помер. 

 В мами сталося завмирання плоду на початку 7 місяця вагітності.  

Якби ми звернулися 13 червня, можливо все було добре , і ми змогли б його врятувати. 

 Перед всіма я прикидалася ,що я засмучене , але глибоко в душі видихнула з полегшенням. 

   Через рік я вже і сама хотіла братика чи сестричку. Але боялася піднімати це питання перед батьками.  Та невдовзі і моя сестра почала запитувати батьків про братика чи сестричку. Мама завжди сумно усміхалась і казала , що можливо колись в це станеться. 

 Я знала , що вона бреше. І мені було соромно. Я випила себе. Це я ... Я винна... Це моє бажання збулося.  

  Та тим не менше життя тривало далі.  

 Коли в нашій школі проводились якісь урочистості , де збирались всі учні , я дивилась тільки на нього. І старалась не запалитись. Я думаю , що це виходило дуже погано. 

 Аня знайшла новий спосіб мною маніпулювати. 

 Так я 1, 5 року прожила в постійному страсі за мою " маленьку таємницю" , я сподівалася , що він забув. Як тільки наші погляди в чомусь не збігалися вона погрожувала що все розповість йому. І так що разу. За любої нагоди. Весь час. Я мріяла перестати спілкуватись з нею , та водночас боялась цього. 

 В дома все було не краще. Батьки весь час сварилися. Мама все частіше плакала , а я не знала що зробити чи сказати. Тоді вперше подумала ,що не бажаю жити. Що це життя мені набридло , що краще бути сиротою ніж бачити це все.