Я перейшла до середньої школи.
В мене з'явилися друзі , їх було двоє. Обидві Ані. Я розривалася між ними як могла. Вони зовсім не розуміли одна одну, але я була рада , що вони в мене є. Вони знали про мене все, в тому числі і про нього.
Тільки через рік я зрозумію , що моя безмежна віра в них була помилкою.
Моє життя майже не змінювалось. Сірі будні дні розбавляли тільки коротенькі зустрічі з ним , нажаль ,тільки очима.
В кінці тогож року , я познайомилася з своїм першим хлопцем. Сашею.
Зараз я думаю , що ніколи його не любила , але саме він допоміг мені хоч і не надовго але забути про нього. Хоч ми розійшлися з ним погано , і , мабуть , ніколи більш з ним не заговоримо (і я цьому , навіть , рада ) та всерівне він показав мені , що люди бувають дуже різні , навіть якщо вони тобі мило усміхаються , вони можуть виявитися справжніми гнидами.
Коли Саша до мене заговорив , я подумала" Ну і що за дурень ?" Він був доволі наполегливий. Навіть коли я вже забула , хто він такий ,він знову нагадував про себе. Я забувала про нього , забувала його ім'я , а він пам'ятав мене.
Мені тоді було тільки 11.
Мабуть зараз багато хто подумає " яке кохання в 11? Ти була ще зовсім дитиною, ти ще нічого не розуміла , а так розповідаєш"
Так тоді я дійсно майже нічого не розуміла. Та цю історію я пишу , з погляду дівчини якій вже є 15 , в якої є своя думка та погляд на світ , в якої є свої спогади , відчуття , мрії. В якої є як погані так і хороші вчинки. В якої вже є , хоч і малий , та все ж таки досвід. В якої є життя.
Так от ... Продовжимо.
В нас з'являлись спільні друзі. Він без тіні страху говорив при всіх , що любить мене. А я нарешті відчула себе потрібною.
Звісно цією радістю я ділилася зі своїми Анями. А вони тільки сміялися , і говорили мені в обличчя " шлюха". Чомусь вони так вважали. Можливо я неправильно тлумачила це слово , або вони приписували йому і ще якісь особливі властивості про які я не здогадувалась.
З того часу вони здружилися. Я раділа , що мені не доводиться їх мирити. За тією хвилею радості я не помітила , що стала для них чужою. Для них я була дурною , страшною , поводилась не так , одягалась не так , слухала не ту музику. Я терпіла до того часу доки вони мене не кинули.
Саша запропонував зустрічатися.
Мені було 12.
В дома я була на сьомому небі від радості. А в школі я ледь не ридала від того , що чула як дві мої найкращі подруги обговорюють мене за сусідньою партою.
Наша пара протрималась недовго. Близько 2,5 місяців. Він поїхав до рідних , ми щодня переписувалася. Та він мені збрехав.
Він сказав , що на нього напали , і сильно поранили. Він втирав мені це протягом місяця. І я вірила , переживала та жаліла.
Я намагалася не вірити всьому тому , що про нього казали , переконувала себе , що те все брехня , і доки сама не переконаюсь не повірю.
І я переконалася , що все, що я про нього чула ... Правда.
Цю гірку правду допомогла мені дізнатися мама. Поки мене не було , вона прочитала нашу з ним переписку. І сказала мені , що він бреше. Вона сама запитала в його мами , що з ним. Так правда і відкрилася.
Ми ще безліч разів бачились з ним , говорили , сміялися , а я не могла забути його брехні.
Я дуже довго вчилася не думати про нього. І разом з тим як я припиняла думати про Сашу , я все більше поверталась до думок про нього.
Одна з Ань повернулась до мене.
Це було на початку 7 класу. Ніби нічого не ставалося. Ніби ми завжди дружили. І вона ніколи мене не кидала.
Я вирішила забути про те , що сталось і жити далі. Жодного разу я не нагадала їй про те , що сталося.
Зараз я пишу це з іронічною усмішкою. Краще я ще тоді послала її далекою дорогою. Саме вона змусила мене змінитися , стати такою як є. І з одного боку , це добре , а з іншого я б хотіла залишатися в душі тією наївною дитиною , яку майже нічого не хвилює , яка не вміє ненавидіти себе , яка ніколи не замислиться про самогубство, яка любить всіх і все , яка завжди щиро усміхається.
#11227 в Любовні романи
#4417 в Сучасний любовний роман
#4285 в Сучасна проза
Відредаговано: 16.02.2020