1

  "Після народження сестри все змінилось" - так я весь час думала. Насправді все змінилось після того як вона підросла. 

 Зараз в захист батьків хочу сказати , що дуже їх люблю та вдячна за те ,що дали мені життя. Вони виховали мене , як я гадаю , хорошою ( ну хоч трошки )  людиною.  

 Мене часто сварила та била мама , за те, що не вгледіла за сестрою, через те , що не хотіла вчити уроки , через те , що намагалася висловити свою думку. 

 Зараз я гадаю , що саме це є причиною того що я боюсь перечити старшим людям. 

 Звісно ніколи не доходило до сильних побоїв , але все-таки невидимий слід від них залишився.  

 Тоді я найбільше хотіла , щоб мене пожаліли , погладили по голівці , поцілували і сказали що дуже мене люблять і цінують , або щоб просто так мене міцно обійняли. Та цього ніколи не бувало.  

 Я робила все щоб мене похвалили або пожаліли.  Старалася отримувати гарні оцінки , допомагала по дому , навіть здавала двоюрідних братів і сестер за їхні " косяки" просто для того щоб мене помітили і не забувати що я є. Жалілася коли приходила зі школи втомлена ,жалілася на поганих  однокласників і вчителів. На погане самопочуття та на те що не виспалась. 

 Та вже тоді особливо нікому діла до мене не було. Я прибігла до батьків і розповідала про успіхи в навчанні , про оцінки та про весь свій день , тільки для того щоб вони трохи побули біля мене просто так. 

Особливо образливо мені було за те що за більшість поганих і хороших оцінок мені казали " молодець " , " чому не дванадцять? ".  В моєму класі в мене майже не було друзів , а ті хто ними були легко міняли мене на інших , кращих , більш веселих  ,добріших. Тоді я так само міцно  привязувалась до людей. Та своїм дитячим мозком не розуміла , що все таки твориться ?  

  Знову і знову продовжувала сміятися , і допомагати всім хто попросить. Просто ,щоб я для когось щось означала. 

 Ненавиділа ходити до дому самою. Бо занурювалась в свої думки , і вже тоді розуміла , що по-справжньому нікому не потрібна , що всі зможуть обійтись і без мене , і що дарма мене народила мама. 

 Я не вміла стримувати свої сльози. Для мене це було звичайним проявом емоцій. 

  Часто плакала. Коли на мене кричали , сварилися , критикували , чи просто не помічали , а сльози були ще одним способом щоб привернути увагу.

 Я дійсно гадала, що нікому не потрібна.