14.1

Свідомість пливла наче в тумані, сиджу в машині і не знаю, куди подітися. Таксист мовчки слідкував за дорогою і зовсім не звертав на мене уваги. Повірити в те, що Владі сподобався Роман я можу, але те, що вона хотіла забрати його в мене, ні в які рамки не входило. Виходить, що й Гектор грав свою роль не просто так. Навіщо він погодився їй допомагати? Яка з цього вигода?

За своїми думками я навіть не помітила, що ми зупинилися.

- Ви виходите чи як? Я не можу чекати вічність, у мене робота, - прогудів чоловік з водійського сидіння.

Повертаю обличчя до нього і тихо мовляю.

- Зараз, почекайте одну хвилинку будь ласка.

Поглядом чіпляюся за двері будівлі, до якої я зовсім скоро збираюся увійти і по тілу пробігає табун мурашок. Що я взагалі тут роблю? Чи хочу я бачити Гектора, особливо після того, що почула від Влади – ні.

Розплачуюся з таксистом і виходжу на вулицю, бачу як його машина від’їжджає геть, залишаючи мене одну. На плечі впали перші краплини дощу, тому поспішаю до приміщення. На зустріч мені вискочив молодий хлопець, котрий поспішав на вулицю.

- Вибачте, у вас не буде сигарети і запальниці? – швидко запитую в нього.

- Буде, - буденно відповів мені, дістав з пачки одну і підпалив.

- Дякую.

Дивлюся на те, як в моїх руках тліє цигарка і підношу її до губ. Різкий кашель вирвався з моїх легень – я ж ніколи не палила. Їдкий дим трохи приводить мене до тями.

Підіймаюся ліфтом, виходжу і стукаю в двері, які тут же відхилилися. Шоковано завмерши, обережно штовхаю їх від себе та роблю крок до добре освітленої квартири.

- Гекторе? – тиша. – Гекторе ти вдома? Це Анна!

- Проходь не соромся, - доноситься десь зі сторони, зачиняю двері і прямую на голос.

Гектора я знайшла на кухні, він готував запашну вечерю.

- Готуєш страву? Не знала, що ти вмієш? – здивовано дивлюся на нього.

- Ти ще багато чого не знаєш про мої таланти, Анно, - посміхнувся він. – Радий, що ти прийшла. Повечеряєш зі мною?

Від смачних ароматів мій шлунок скручувався в один нестерпний вузол та видавав приглушене вурчання.

- За їжу зараз готова вбити. З обіду й крихти в роті не було, - чесно зізнаюся йому. – Навіщо ти покликав мене?

Гектор зняв фартух, поклав його на кухонний стіл і розвернувся до мене.

- Тобі налити вина?

- Не відмовлюся. Так навіщо я тут?

Мовчки, Гектор налив келих вином до половини (бачу, що пляшка була підготовлена ще до мого візиту, він дійсно чекав на мене) і подав мені рубінову рідину.

- Червоне. Я не знаю, яке ти полюбляєш, тому вибрав класику.

- І ти не прогадав. Мені дійсно подобається червоне, - усміхнено роблю ковток.

Гектор не стримав посмішки.

- Радий, що догодив.

- Тебе сьогодні не було на роботі. Арсен запитував про тебе. Я й сама неодноразово телефонувала тобі, але простіше було додзвонитися в іншу галактику чим до тебе. Куди зник співробітнику?

Наливши й собі келих вина, Гектор старанно відводив погляд в сторону.

- Я повинен був все добре обдумати. Дещо сталося і…

Хмикаю і перебиваю його.

- Чи не пов’язано це з тим, що сталося на балу? Я знаю про вашу з Владою підставу.

Гектор різко підняв на мене погляд.

- Знаєш? Ти сама здогадалася чи…

- Влада мені зізналася, як підло хотіла вчинити. Тепер я знаю правду.

Гектор нервово облизав губи і відставив келих на стіл.

- Так ви з Романом знову помирилися?

- Ні. Я не знаю, що на це відповісти. Ми не розмовляємо і не бачимося. Тобі важливо щоб я і він не досягли примирення? Бачу, що тобі стало не по собі. Навіщо ти взагалі погодився на інтриги Влади? Який в цьому сенс? – мої запитання стрілами летять в груди Гектора.

- Я подарував тобі троянди…

- Не важко було здогадатися, що то ти, - всміхаюся йому. – Ти буквально відразу себе видав, але в перші хвилини я цього не зрозуміла.

- Чоловік дарує квіти не просто так. Ти… - він глибоко вдихнув повітря, а моя рука затремтіла від здогадки.

- Подобаюсь тобі? – важким голосом закінчую за нього. – Як незвично бачити тебе таким. Таким слабким і сором’язливим. Хто ти і куди подів саркастичного Гектора, якого я знаю?

На його губах заграла легка посмішка.

- Той Гектор все ще тут, він нікуди не подівся.

- Я бачу, - хмикаю у відповідь і повільним кроком йду в напрямку вікна. – Виходить, ти погодився на умови Влади лише тому, що був особисто в цьому зацікавлений, - констатую.

- Так, - швидко погодився з моїми словами він.

Розвертаюся до нього обличчям. Наші погляди зустрічаються і я ніяк не можу відвести очей, хоча й хочу це зробити.