Розділ 14

АННА

Ранок видався емоційно важким. Гектор ще не з’явився на роботі, а от Арсен був тут як тут. Поважною ходою крокуючи до мого робочого місця, він приземлив свою п’яту точку на стіл.

- Доброго ранку моя трудова пташко, - весело мовив бос і поглянув на робоче місце мого колеги. – А інша пташка іще не прилетіла? Де Гектор?

- Уявлення не маю, я йому не нянька, - байдуже потискаю плечами.

Арсен з цікавістю поглянув на мене.

- Бачу ти не в настрої. Які плани на вечір?

- А є пропозиції?

- Це було просте запитання, а не натяк.

- А, зрозуміло, - невдоволено стискаю губи. – Хочу навідатися до подруги. Ми трохи…посварилися і… Точніше між нами виникла складна ситуація… Так, у мене є плани на вечір.

- Подруга гарненька? – хитро примружив очі Арсен.

- Вона гарна. Влада знає, як сподобатися будь-якому чоловікові, - задумливо говорю.

Нашу розмову перериває телефонний дзвінок. Арсен швидко поглянув на мобільний і скинув виклик.

- Це моя подружка, - відмахнувся він.

- В тебе є дівчина? І давно?

- Нещодавно.

Не стримую легку посмішку.

- А я все думала: куди ти зник? А в тебе з’явився інший об’єкт обожнювання. Що ж, рада за вас. І скільки їй років?

Арсен зітхнув.

- Вона молодша за мене, їй вісімнадцять.

- Оу, це добре, - із розумінням киваю. – Тобі дійсно потрібна дівчина твого віку, а не набагато старша. Добре, що ти не гаяв часу даремно. До речі, ти не був на благодійному балу. Принаймні я тебе там не бачила.

Вставши з мого столу, Арсен пройшовся по кабінету до вікна.

- Я не сильно полюбляю такі події.

Здивовано підіймаю брову.

- Ти не любиш благодійність?

Арсен почухав щоки, він був не голений.

- Не зрозумій мене неправильно, благодійність – це чудова штука і я нічого проти не маю, але…бал. Не моя тема.

- Зрозуміло, я теж не сильно люблю танцювати, але прийти туди було варто це однозначно. Вніс би пожертвування.

Арсен зітхнув.

- Але тепер боюсь, що запізно. Бал вже закінчився, - широко оскалився в посмішці він і поглянув на годинник. – Раджу тобі приступати до роботи, справ багато, а працювати нікому. І в нас є один масштабний проект на носі. Телефонуй Гектору і поцікався чому на годиннику 8:45, а його ще й досі немає в офісі. Бажаю удачі, Анно, - він роблено поклонився і попрямував до ліфту.

***

Гектор не підходив до телефону і так і не з’явився на роботі. Згадавши про вчорашнє повідомлення розумію, що планів у мене на сьогодні більш ніж достатньо, але до кого спершу завітати: до Влади чи до Гектора, я ще не знала.

Робочий день швидко добігав свого кінця і от зібравши свої речі, прощаюся з колегами та покидаю стіни офісу. Таксист вже чекав на мене біля стін компанії. Підходжу та сідаю до машини.

***

Стукаю в такі знайомі двері і вагаюся – не знаю на що розраховувати. Влада відкрила приблизно через дві хвилини, здавалося, що я відволікла її від важливих справ, але виглядала вона як зазвичай, ніби нічого й не сталося.

- А, це ти, - ніби розчаровано подала голос вона і всміхнулася. – Проходь. У мене обмаль часу, збираюся на роботу, але можу викроїти для тебе трохи хвилин доки збираюся.

Проходжу до квартири і озираюся.

- Оскар вдома?

- Пішов на прогулянку.

- Добре, що його немає, я хочу поговорити з тобою віч на віч.

Влада із розумінням кивнула.

- Я теж хотіла б з тобою поговорити. Ходімо до мене в спальню, я ще не встигла завершити макіяж.

Йду за Владою, заходжу до кімнати та приземляюся на ліжко, подруга сідає перед трюмо та бере до рук коробочку з яскравими тінями.

- Владо, розмова піде про Оскара. Я хочу вибачитися перед тобою за той поцілунок, то була справжня помилка. Навіть не знаю, що на мене найшло.

Бачу, як Влада посміхається до мене в дзеркальному відображенні.

- Саме цю тему і я хотіла підняти. Я не ображаюся на тебе, давай просто все забудемо і поставимо крапку. Не хочу щоб ми сварилися через проклятих чоловіків.

Шоковано моргаю дивлячись на неї.

- Ти справді не злишся?

- Я подумала і вирішила пробачити вас обох, адже я теж не менше винна перед тобою.

- Про що ти? – насуплюю брови.

Влада опустила погляд і розвернулася до мене склавши руки на колінах.

- Я хотіла звабити Романа.

- Що? – недовірливим поглядом дивлюся на неї.

- Але не хвилюйся: він видався міцним горішком. Зазвичай чоловіки не можуть вистояти перед моїми чарами, але він вистояв.