13.3

ВЛАДА

Жадібно ковзаючи поглядом по залу, вона ніяк не могла знайти потрібну фігуру чоловіка. Довкола танцювали та веселились пари, а Влада сердито вишукувала в натовпі Романа.

- Прокляття, де ж ти? - сичала собі під носа вона і обережно озирнулася чи немає неподалік Оскара або Анни.

Веселий порив балу затягував в свої тенета могучими клешнями і ось, поряд з Владою опинився високий чоловік, років сорока та посмішкою на мільйон.

- Чого тобі? – шоковано завмерши, Влада зробила крок назад.

- Чи можу я запросити гарну леді на танець? – шовковистим голосом запитав незнайомець.

- Леді не танцює. Леді зайнята важливими справами, - роздратовано мовила, а потім швидко осмикнула себе і поглянула на нього розширеними очима. – А ви часом Романа не бачили? Такий високий, чорноволосий… Він один з організаторів.

Чоловік хитро посміхнувся.

- Шукаєте його?

- Саме так, - вона намагалася говорити стримано та ввічливо, як з одним зі своїх клієнтів.

- Можу сказати де він, але спершу хочу отримати від вас танець. Всього один, - він усміхнено схилив голову набік.

Влада вимучено посміхнулась, за своєю привітністю приховуючи справжнє роздратування та відразу до незнайомця. От же причепився!

- Гаразд. Лише один танець.

- Домовились, - лукаво посміхнувшись, чоловік взяв її за руку та затягнув у самий вир танцюючих пар.

Все сплелось в один густий тягучий туман, котрий виник перед очима Влади і оповив собою все. Дехто з присутніх весело заверещали, почувся сміх. Нарешті димка опустилася на рівень їхніх плечей і Влада змогла розгледіти, що відбувалося. Світло в залі стало тьмяним, а по підлозі сочився спеціальний дим для вишуканої атмосфери. На своїй талії вона відчувала руку приставучого незнайомця і з жахом зрозуміла, що він не зводить з неї очей.

- Так де зараз знаходиться Роман? Давайте не будемо гаяти час даремно.

Чоловік мовчки посміхався, сміялися навіть його темні очі.

- Давайте не будемо псувати танець розмовами про іншого чоловіка, я можу почати ревнувати, - розсміявся він, а потім виправився, – Я жартую, але псувати танець бесідою дійсно не варто.

Влада міцно стиснула зуби так, що аж щелепи звело і розтягла губи в хижачій посмішці.

- Добре.

Здавалося, що весь світ спрямований проти неї, а незнайомця підіслали спеціально щоб він не дав їй змоги дістатися до Романа. Коли музика стихла, Влада швидко відступила від чоловіка та з очікуванням поглянула на нього.

- Ну?

Він посміхнувся, опустив голову та провів рукою по своєму волоссю.

- Насправді я не знаю де Роман. Я збрехав тому що хотів потанцювати з тобою, - чесно зізнався він.

- Що?! – грізно насупила брови Влада, ледь стримуючи свій порив дати йому ляпаса тут і зараз. – Ти знущаєшся з мене?

Чоловік різко підняв на її розгніване обличчя погляд і поспішив виправитися.

- Але здається я бачив, як він йшов в тому напрямку, - вказав рукою на ліфт. – З ним ще стояла гарна дівчина, здається його партнерка. Вона була засмученою, а от Роман здавався розлюченим.

При згадці про Анну, у Влади знову автоматично стиснулись щелепи.

- Я зрозуміла, - коротко мовила і поспішила в напрямку, який їй вказав чоловік.

Нетерпляче натискаючи кнопку, Влада переступаючи з ноги на ногу ступила до кабіни ліфту. Коли двері зачинилися, вона автоматично натиснула кнопку і поїхала вгору. Останнім пунктом в цій будівлі був дах. Мучитися думками про те, що Роман міг поїхати вниз щоб покинути бал, вона відмовлялася. І виявилася правою.

Теплий вітер дмухнув в обличчя нічним ароматом. Роман дійсно був там, стояв до неї спиною, тримаючи руки в кишенях чорних штанів. Його постать велично вирізнялася на фоні темного неба та світла повні. Гордовито задравши носа, Влада розправила плечі, відкинула волосся за спину та ступила крок в його напрямку.

- Романе? – тихо покликала вона, зупинилась позаду та доторкнулась рукою до його плеча.

Він обернувся і завмер, на обличчі читалось здивування, що виражало швидше незрозумілість чим подив.

- А, це ти, - сухо констатував і знову відвернувся.

- Чомусь я знала, що знайду тебе тут.

- А навіщо шукала?

Влада мовчки опустила руку, зробила декілька кроків і тепер стояла обличчям до нього.

- Ти зник. Я почала хвилюватися, - нервово видала вона і опустила очі.

- А я думав, ти вирішила передати мені хвилювання, Анни.

- Зовсім ні. Я уявлення не маю де вона. Ти хочеш з нею примирення? – дещо лякливо запитала, поглянувши йому прямо в очі.

- А варто? Я думаю між нами все скінчено. Терпіти не можу зраду.

- Краще дізнатися правду відразу, чим провести багато років в невідомості, Ромо, - тихо мовила вона. – Тепер ти знаєш яка Анна і чого вона варта. Я б ніколи не зрадила такого чоловіка, як ти.