13.2

Відчуваю, як ноги стають ватяними, а серце пропускає один удар і як наступний удар важко б’є десь під горлом, припиняючи моє дихання.

- Романе… Це не те, що ти подумав, - ледь вимовляю пересохлими губами.

Але Роман ніби й не чує мене. Два келиха разом розбилися на дрібні уламки десь на підлозі, із жалем дивлюся вниз і підіймаю перелякані очі. Далі все трапилось немов в тумані. Роман в один крок опинився поряд зі мною і прямо перед моїм обличчям вилітає вперед його рука з міцно стиснутим кулаком. Лякливо повертаюся і бачу, як Гектор падає на підлогу, з розбитої губи текла кров. Палаючі від люті очі Романа нарешті перетинаються з моїми, серце падає в п’ятки і котиться по підлозі, а я лише шоковано завмерла не в силах вимовити а ні слова. Різко розвернувшись, Роман широким кроком подався геть. Розвертаюся до Гектора з повними очима сліз.

- Що ти накоїв? – не говорю, а сичу присівши поряд із ним і одним різким рухом заліпляю йому по щоці долонею.

Гектор сплюнув кров на підлогу.

- Дякую солоденька – це було смачніше ніж наш поцілунок, - криво всміхнувся мені.

Різко підіймаюся на ноги і розвертаюся до Гектора спиною.

- Романе! Романе почекай! – біжу слідом за чоловіком, котрого ні за які гроші не хочу втратити.

ВЛАДА

Усміхнена і задоволена, Влада стояла на протилежному кінці залу схрестивши руки на грудях та гралася келихом з шампанським. Спостереження за незрівнянною сценою видалося вкрай блаженним для неї, ніби в джакузі побувала. Допивши одним махом рештки, вона велично попрямувала до Гектора, котрий все ще сидів на підлозі та витирав закривавлені губи серветкою.

- Ти помітив, яка драма щойно розвернулася? Ну звичайно, ти ж був в її епіцентрі, - саркастично та солодко протягла вона.

- Я і був її епіцентром, якщо ти не помітила, - сухо подав голос і підвівся на ноги під шокованими поглядами присутніх. Дехто перешіптувався і лякливо поглядав на Гектора.

Влада демонстративно дістала із сумочки червону помаду, мазнула нею по губах і знову заховала.

- Ти був неперевершений, Гекторе. Шкода, що ти не в моєму смаку.

- Яке щастя, що я тобі не до вподоби, боюся бути з’їдений самицею богомола.

- Сарказм тобі личить. Залишайся таким завжди. А от тепер справа залишається за мною. Як гадаєш: як хороша подруга я повинна підтримати Анну в тяжкій ситуації чи відразу перейти до виконання власного плану? – Влада задумливо поглянула в сторону.

Позаду почувся голос:

- Плану? Який ще план? Що взагалі тут відбувається? – на горизонті з’явився Оскар і Влада з відчуттям власної важливості розвернулася до нього.

- Оскаре! Чому ти не танцюєш?

- Важко було пропустити сварку, коли знаходишся неподалік,

Влада хмикнула закотивши очі.

- Анна з Романом дійсно посварилися. Я піду до неї щоб підтримати її, розумієш? А ти піди потанцюй з кимось. І саме головне: не сумуй Оскаре, а я скоро повернусь, - вона недбало мазнула нафарбованими губами по його щоці і швидко подалася геть.

ОСКАР

Проводжаючи Владу поглядом, Оскар відвернув обличчя і зіткнувся поглядом з Гектором.

- Так що все-таки тут сталося? – знову спробував вияснити ситуацію він.

Гектор всміхнувся.

- Запитай про це краще у своєї пасії, вона ліпше за всіх знає, що тут відбулося.

- На що ти натякаєш? – звузив очі Оскар.

Гектор, засунувши руки до кишень штанів, примирливо опустив голову і зітхнувши, поглянув на хлопця.

- Ну й зміюку ж ти собі вибрав, - мовив і пішов геть, залишивши Оскара в роздумах над його словами.

Нічого не розуміючи, Оскар взяв з підносу келих шампанського, що так услужливо запропонував йому офіціант і подався пробираючись через натовп до відкритого балкону, що був розміром майже з кімнату в квартирі його товариша Колі.

АННА

Ступивши на балкон, Оскар нерішуче зупинився. Шморкаючи та хлипаючи від сліз, там стояла я. Обернувшись на танцюючі пари, він зробив один короткий крок назад, але чомусь передумав і знову ступив вперед щоб не втекти до залу де веселились люди.

- Анно? – зовсім тихо подав голос він.

Лякливо смикаюсь і повертаю обличчя так, щоб він бачив тільки мій профіль.

- Мені краще побути одній, - знову відвертаю обличчя.

Але здається в ньому прокинулась якась невгамовність змішана з цікавістю, коли він дивився на тремтячі від ридань жіночі плечі.

- Влада вже пішла?

- Що? – шморкаю носом. – Куди пішла? Я не бачила її.

Оскар розгублено моргнув.

- А хіба вона не була з тобою? – призадумався він.

Стомлено прикриваю очі.

- Якщо чесно: мені зараз не до Влади, своїх проблем вистачає.

- Але вона пішла до тебе щоб підтримати.