Розділ 11

Вечір в клубі видався жарким. Провівши весь день в пошуках Романа та витративши купу грошей на ресторан, постійно сидячи за столом в очікуванні дива, я вирішила провести вечір з вигодою для себе. Він так і не з’явився. Влада була правою: такого робітника потрібно звільнити негайно і без зайвих розмов.

Ритмічна музика максимально била у вуха, заглушуючи голоси відвідувачів. Я танцювала немов проклята. Один рух поряд і пасма чийогось довгого волосся полетіли мені прямо в обличчя. Я не реагую. Я не звертаю уваги на інших та що, відбувається навколо мене. Чиясь рука доторкнулась до мого плеча, момент: зачіпаю пальцями незнайомого хлопця, що танцював поряд. Тут занадто шумно і занадто мало місця. Вечір п’ятниці був завжди галасливим та майорів веселощами.

Роблю різкий, але дещо плавний перехід в танці, розвертаюся і чиїсь неймовірно сильні руки перехоплюють мене за талію. Поглядом впираюся в широкі чоловічі груди обтягнуті чорною футболкою. Чомусь мій погляд ковзає вниз, а не вгору і я смикаю головою щоб прийти до тями, і саме в цей момент наші погляди перетинаються.

- Романе? – все ще задихаюсь від ритмічних рухів, котрі припинила робити декілька секунд назад. – Що ти?..

- Привіт Анно, - на його красивому обличчі розквітла приваблива посмішка.

- Де ти був? Я тебе кругом шукала, - обурено говорю до нього і відкидаю пасмо волосся, що впало мені на обличчя.

- Мені передали, що ти мене шукала. Вибач, але робота забирає майже весь мій вільний час. Тому сьогодні ти виграла щасливий квиток: я вирішив зустрітися з тобою тут і от яка удача – я встиг, - не давши відповідь на моє питання заговорив він.

Нарешті опанувавши своє дихання, обережно відсторонююсь від нього.

- Як ти знайшов мене?

- Один з офіціантів повідомив, що добряче сп’яніла жінка, котра мене шукала – вирішила плюнути на все та податися до клубу. Також ти в нього запитала який з клубів найкращий і він порадив тобі цей. Пригадуєш таке?

- Ох, чорт, - з розмаху гепаю себе розкритою долонею по лобі. – Тепер я твереза, як скло… Ну, майже.

- Я бачу, - широко всміхнувся він. – Не хочеш прогулятися містом, чи атмосфера клубу так тебе поглинула, що й за ногу звідси не витягнеш?

Злегка затуманеним поглядом оглядаю танцпол і морщу обличчя, ніби промені сонця засліпили мої очі. Знову переводжу погляд на Романа і мовчки киваю.

- От і добре. Свіже повітря тобі не завадить, - добродушно мовив він.

***

- Так, що тебе привело до мене? – запитав, коли ми йшли вулицею в сторону парку.

- Я просто… Не знаю, що на це відповісти. Я декілька разів приходила до ресторану і все марно. Як ти взагалі там працюєш? Моя подруга говорить, що то не ресторан, а справжня клоака. Мені також там не сподобалось, обслуга бісить, - ціджу крізь зуби, пригадавши офіціантку, котра викручувалася перед Арсеном.

Роман якось дивно схилив голову набік і запропонував мені сісти на лавочку.

- Мені подобається те місце, можна сказати, що я душу в нього вклав. Особливо якщо врахувати, що власником тієї клоаки і є я.

Ледь не подавившись власною слиною, я вирячила на нього очі.

- Що?

Роман усміхнено поглянув на мене.

- Була у нас одна нахабна офіціантка. Справжня грубіянка. Доволі не чемно поводила себе з клієнтами, тому я її звільнив. Це було давно, декілька років тому. Але схоже люди ще до цих пір згадують той час, коли вона працювала в мене. Це прикро.

Мої долоні починають пітніти від хвилювань, а в обличчя кинулась фарба за власну дурість. І навіщо я тільки це сказала? Тепер мені соромно навіть поглянути на нього.

- Значить ти працюєш шеф-поваром у власному ресторані? – намагаюся перевести стрілки подалі від того, що облила словесним багном його ресторан.

- Обожнюю готувати, - він облизав нижню губу та злегка прикусив її. – В молоді роки, я пішов навчатися на повара, а трохи згодом здав вступні іспити ще й на бізнес. Звичайно без допомоги мого батька не обійшлося, сам би я хто знає скільки б років складав гроші на покупку приміщення. Тому я попросив у нього стартовий капітал і відбив ту суму майже за рік, це враховуючи з тим часом, коли йшли ремонтні роботи в приміщенні. Платити доводилось ще й робітникам. Зараз ніхто не стане працювати лише за обід, людям потрібна зарплата. Коли ресторан відкрився, я вирішив випробувати на інших мої кулінарні вміння, - Роман трохи понизив голос і зовсім близько схилився до мене. – Насправді я рідко там готую і шеф-повар у мене є, просто я не можу весь час проводити в ресторані на кухні – хто ж буде вирішувати головні справи?

Вимучено всміхаюся, коли він закінчив говорити і краєм ока поглядаю на його профіль.

- Романе, вибач що назвала твій ресторан клоакою. Це не мої слова. Це… - затинаюся готова знову пристукнути себе на місці.

Поглянувши на мене, він підсунувся трохи ближче і тепер між нами були лише декілька сантиметрів.

- Мені важлива думка кожного щоб знати, які зміни внести до ресторану. Що покращити, що залишити яким воно є. Мені неодноразово скаржилися на Олену, тому я її звільнив і справи ресторану трохи пішли вгору. Не думав, що залишилися ще ті люди, які пам’ятають ті роки. Напевно твоїй подрузі пощастило побувати  в моєму ресторані в той період. Погана репутація завжди шкодить, замість того щоб приносити користь.