10.1

Влада не змусила себе довго чекати. Через пів години, вона як стовпчик стояла біля дороги і дивилася на Оскара примруженим від дощу поглядом, її одяг миттєво став мокрий. Від Оскара не приховалося те, що Влада була трохи збентеженою і водночас щасливою. Вона швидко кинулась до нього і вже через декілька секунд повисла на шиї з обіймами.

- Я так щаслива, що ти вирішив прийняти мою пропозицію, - розтиснувши обійми мовила вона.

- Я не надто довго роздумував, якщо це тебе потішить. Відразу приїхав сюди.

- Ти все правильно зробив Оскаре.

Влада відкрила сумочку щоб дістати ключі і от вони вже підіймалися ліфтом на потрібний поверх.

- У мене трохи не прибрано, але не звертай уваги. Я не очікувала, що ти сьогодні переберешся до мене, тому не встигла навести порядки, - зізналася вона.

- Це не страшно, головне щоб в тебе була вільна кімната для мене, - мовив Оскар, коли вони завітали до її квартири. – Тут все як і раніше, нічого незвичного не помічаю. Про який бардак ти говорила? – обвів він поглядом здавалося ідеальну квартиру.

- Пилу забагато, - розсміялася Влада. – Проходь, почувай себе, як вдома.

- Дякую.

- Оскаре?

- Що?

- Я подумала…може ми з тобою будемо жити в одній кімнаті? Між нами вже була інтимна близькість, тому… – нерішуче запитала Влада.

- Дякую, але ні. Мені потрібна власна кімната, так я буду почувати себе набагато впевненіше. І не варто забувати, що я тут лише квартирант.

Влада прикусила нижню губу.

- Що ж, як скажеш. Головне, що ти тут. Може придумати, що поїсти?

- Я не голодний, - коротко відповів він, зовсім не дивлячись на Владу.

- Ти весь промок, зараз я дам тобі рушника.

Оскар приховуючи власне роздратування, мовив спокійним тоном:

- Владо покажи мені кімнату в якій я буду жити.

- Зараз, ходімо за мною, - вона повела його добре освітленим коридором і відчинила другі двері зліва. – А ось і твоя обитель. Проходь, залишай речі і ні про що не хвилюйся. Я не така, як твій друг – виганяти тебе не збираюся.

Оскар хмикнувши, смикнув куточком губи. Кімната була просторою і теж добре освітленою, коли в ній спалахнуло світло. З меблів під стіною стояло ліжко, напроти комод та шафа-купе, пара крісел та кавовий столик.

- Якщо бажаєш, ти можеш зробити перестановку меблів щоб тобі було зручно.

- Мене все влаштовує, - Оскар кинув сумку на підлогу і розвернувся до Влади. – Можна я деякий час побуду на самоті? А ти можеш зайнятися своїми справами, якщо бажаєш. Я прошу вибачення за те, що відірвав тебе від… Не знаю де ти була та чим займалася.

- Я працювала, хотіла заробити грошей, але сьогодні видався неприбутковий вечір, - вона опустила очі.

Оскар сумно поглянув на неї і доторкнувся пальцями до її підборіддя. Влада по інерції підняла голову.

- Через мене?

- Що ти, ні, - збрехала вона. – В моїй роботі не завжди бувають хороші дні, іноді попадаються такі клієнти, які ну ніяк не бажають платити.

- Клієнти? – насупив брови він. – Ким ти працюєш? Я так розумію в тебе власний бізнес.

Влада пригнічено опустила плечі.

- Я елітна ескортниця, але не проститутка, - два останніх слова вона додала дуже швидко. – Суть моєї роботи полягає в спілкуванні з особами чоловічої статі. Ми спілкуємося, ходимо по дорогих ресторанах, інколи я супроводжую клієнтів на звані вечори та вечірки. Загалом робота цікава, але вона не для всіх. Це та справа, котру потрібно любити і бути повністю відданою їй.

- І багато ти заробляєш ескортом? І взагалі, чому саме ескорт? – здивовано підняв брови Оскар, в його очах грала зневага.

Влада посміхнулась.

- Я заробляю достатньо. Квартира в якій ти зараз знаходишся, коштує дорого. Але вона моя і не подарована, а куплена за власні гроші, що я заробила на ескорті. Збирала приблизно пів року. Мені начхати, що думають люди, коли чують слово ескорт. Якщо ця професія дарує мені можливість жити в своє задоволення, то чому і ні. Нехай бог та диявол грають в свої ігри, але я завжди буду на боці переможців, а багаті чоловіки переможцями, як раз і є.

- Гарно сказано. Я теж не святий, десять років ув’язнення це тобі не жарт.

- Виходить, що ми знайшли одне одного, - широко посміхнулася вона. – Хто знає наскільки сильно в тебе поїхав дах за ті роки, що ти просидів за гратами. Добре, відпочивай. Не буду тобі набридати, - Влада чмокнула його в губи і покинула кімнату зачинивши за собою двері.

Оскар повільно опустився на м’яке ліжко та впавши спиною на ковдру, розкинув руки в сторони. Стеля перед очима зробила різкий кульбіт і хлопець провалився у глибокий сон.

***

Оскар прокинувся рано. До будильнику було ще півтори години, а сон вже ні в які ворота не йшов. Відкинувши ковдру, Оскар накинув на себе футболку та вскочивши у штани, вийшов з кімнати.

На кухні пахло чимось смаженим, а шлунок в свою чергу скрутив болючий голодний спазм.