Розділ 10

ОСКАР

Після робочого дня Оскар вирішив прогулятися, Коля захворів, тому декілька днів йому довелося посидіти вдома. Прогулянка як завжди йшла наміченим шляхом і от, повертаючи на свою вулицю, Оскар зайшов до під’їзду та піднявся на свій поверх. Квартира була відчиненою, коли він встромив ключа в замок. З кімнати Колі чулися приглушені голоси і Оскар прислухався.

- Чому він ще й досі тут? Колю я хочу щоб Оскар покинув твоє житло негайно. Як ти міг не сказати йому, що я сьогодні переїжджаю жити до тебе? - жіночий голос був сердитий та напористий.

- Я сьогодні ж йому скажу.

- Вирішуй свої проблеми, як можна швидше, я не маю наміру довго чекати. Якщо бажаєш, я можу сама поговорити з ним.

Вирішивши не підслуховувати далі (тому що все і так було зрозуміло), Оскар тихим кроком пройшов до вітальні, дістав чорну спортивну сумку з шафи та почав збирати власні речі, що були доволі впорядковано розкладені в комоді. Як тільки-но він запхнув останній одяг та застібнув блискавку, позаду прозвучав голос:

- Оскаре ти вже вдома, - Коля трохи нервово смикнувся, коли Оскар піднявся на ноги, повернувся до друга і в очікуванні завмер.

На горизонті з’явилася дівчина Колі і також завмерла у дверях.

- Оскаре? А коли ти повернувся? Як давно ти тут? – злякано кинувши погляд на Колю, стривожено запитала Настя.

- Щойно.

- І ти нічого не… - вона відкашлялась. – Що ти почув з нашої розмови? Бачу ти почав збирати речі.

- Я вже їх зібрав, хіба не видно? А з розмови я почув саме важливе, тому не буду вам більше надокучати. Ти права Настю: я давно повинен був покинути цю квартиру.

Коля прочистив горло.

- Оскаре я… Мені дуже шкода, що так вийшло. Куди ти тепер? Якщо немає житла, то можливо ти ще залишишся у нас на якийсь час, я думаю Настя не буде проти, - він поглянув на свою дівчину і різко замовк – по палаючих від люді очах, Коля зрозумів, що Настя в будь-якому разі проти.

Оскар криво всміхнувся.

- Вона проти, - констатував і перевів погляд від Насті на товариша. – Якось розберуся, - і пішов на вихід.

- Оскаре постривай, - Коля кинувся слідом за ним, але Настя притримала його за лікоть.

- Куди зібрався? Нехай іде, так буде краще для нас всіх. Оскар дорослий хлопчик – не пропаде.

Коля зміряв її осудливим поглядом.

- Зрозумій, що Оскар мій друг, а через тебе мені довелося доволі підло з ним вчинити, - одним рухом вивільнивши руку, Коля побіг слідом. – Оскаре!

Піймавши друга у дверях, Коля занепокоєно поглянув на нього.

- Ну що ще? – Оскар стомлено видихнув.

- Вибач за це, але знай, що навідуватися до мене не заборонено. Ми були друзями, ними і залишаємося.

- Я можу заходити в гості? – Оскар усміхнено поглянув на Настю, котра визирала з дверей вітальні. – Якщо нова господиня твого житла не буде проти.

- Настя? Ні, в жодному разі, - відмахнувся Коля і обійняв товариша поплескавши по плечу. – Заходь і не думай ти про Настю. Не зважаючи на те, що тепер вона буде тут проживати, - господарем квартири на всіх правах, як завжди залишаюся я.

- Добре, домовились. Якось зайду.

***

Вулиця зустріла сильним дощем, гриміло так, що аж будівлі здригалися. Яскрава блискавка розрізала пів неба. Діставши з пачки бонд сигарету, бо монте карло не було в магазині, Оскар накинув на голову капюшон і попрямував до таксиста.

- Доброго вечора. Ви когось чекаєте чи…

- Можеш сідати хлопче, - добродушно мовив кремезний чолов’яга з водійського сидіння. – Але викинь сигарету, у мене в салоні не палять.

- Гаразд, - Оскар відкинув сигарету в сторону, вона тут же згасла під рясними краплинами дощу, відкрив задні двері, закинув на сидіння сумку і сам всівся слідом.

- Куди їдемо?

Оскар задумався: а куди їхати, коли немає точного курсу? Сам того не розуміючи, він мовив неслухняними губами:

- Знаєте де кінотеатр «Мередіан»?

- Звичайно. Я знаю це місто, як свої п’ять пальців.

- Давно таксуєте? – запитав Оскар, коли водій завів двигун та повільно рушив з місця.

- Трохи більше десяти років. Шукаєш роботу?

- З чого ви це взяли? – здивувався Оскар. – Робота в мене є, оплата хороша. Що ще потрібно для щастя?

- І то правда, - усміхнувся таксист. – Що в кінотеатрі?

Оскар задумливо поглянув у вікно.

- Мені не потрібен сам кінотеатр, просто…

- А, зрозумів: ти їдеш на зустріч з подружкою, - схвально хитнув головою він, ніби зрозумівши наміри Оскара.

- Можна і так сказати, просто я не знаю точної адреси, але пам’ятаю де вона живе.

- Уже не погано, якщо пам’ятаєш хоч щось. Вона гарна? – водій поглянув на Оскара у дзеркало заднього виду.