9.1

***

Обідня перерва, як завжди починалося з кави. Ароматний напій п’янким дурманом вривався в ніздрі. Закип’ятивши чайник, заливаю в чашку та дивлюся на гарячу пару.

- Як розпочався ранок? – прямо біля мене скалою виріс Арсен, а я навіть не помітила, як він увійшов до обідньої кімнати.

- Просто супер, - усміхнено повертаюся до нього. – Дякую за квіти. Вони мені сподобались.

Спершу на обличчі Арсена відобразився подив, потім сумнів і в останню чергу задумливість. Такий собі коктейль із різних емоцій.

- Квіти?

- Червоні троянди, що ти залишив для мене на робочому столі. Арсене прокинься ти не повинен спати, - сміюся до нього.

Почухавши підборіддя, Арсен шоковано моргнув.

- Але я не залишав для тебе ніяких квітів. Аби мені хотілося подарувати тобі троянди, то я б передав тобі їх прямо в руки. А взагалі, я не з тих чоловіків, котрі дарують жінкам букети, для мене більшу вагу мають більш дорогоцінні дарунки, наприклад: прикраси.

Чашка з кавою ледь не випадає з моїх рук, тому міцно стискаю її та ставлю на стіл.

- Якщо квіти не від тебе, тоді від кого? – швидше говорю сама до себе, ніж до Арсена. Повертаю голову до вікна  і перехоплюю погляд Гектора. Його губ торкнулася легка посмішка, і я швидким кроком наближаюся до нього.

Гектор був зайнятий розмовою з одним із працівників компанії, тому коли я підійшла, чоловіки припинили свою бесіду і дружно поглянули на мене.

- Гекторе можна вкрасти тебе на хвилину?

Колега поглянув на свого співбесідника і той згідно кивнув.

- Що сталося? – запитав в мене Гектор, коли ми відступили на пару кроків в сторону. – Я не сильно горю бажанням влаштовувати з тобою розмови по душах.

- Це взаємно друже, - сичу крізь зціплені зуби. Поведінка Гектора могла за одну мить вивести мене з рівноваги.

- Анно у мене обмаль часу, тому якщо хочеш про щось запитати – не втрачай нагоди. Я не налаштований витрачати даремно свій час, точніше на тебе. До того ж, я нічого не знаю про твого, тепер вже колишнього, чоловіка. Мої слова були лише теорією, - смикнув плечами він.

- Я не про це хочу поговорити, мене цікавить інше… Ти подарував мені… - затинаюся і вже більш рішуче говорю, - Троянди від тебе?

Спершу Гектор кам’яною брилою стояв переді мною, я бачу, як смикнувся куточок його губи чи то в посмішці, чи то був просто нервовий жест, а потім він поворухнувся. Чорний діловий костюм сидів на ньому наче влитий, здавалося, що одяг розтріскається по швах, коли Гектор зробить один різкий рух.

- Нізащо, - хмикнув він.

Позаду мене почувся сміх і я обернулась, поряд із нами стояв Арсен з чашкою кави в одній руці, іншу він приховав до кишені штанів.

- Гекторе ти знав, що в Анни завівся таємний прихильник? Сонечко я починаю ревнувати, - останню фразу він мовив чисто до мене.

Видавлюю вимучену посмішку і кидаю косий погляд на Гектора, котрий непорушно стоїть на своєму місці.

- І вона думає, що це я, - подав голос Гектор, пильно спостерігаючи за мною.

Здивуванню Арсена не було меж.

- Справді? В такому разі Гекторе я потребую сатисфакції, іншими словами: я викликаю тебе на дуель, - розсміявся Арсен. – Будемо користуватися револьверами.

На обличчі Гектор промайнула легка тінь посмішки, але вона швидко зникла змінившись серйозним виразом обличчя.

- Револьвери мені по душі, - зізнався Гектор не зводячи з мене погляду, ніби дуель запропонувала йому я, а не Арсен.

На мить прикриваю очі і намагаюся привести думки до ладу. Хлопці наче з глузду з’їхали і тепер насміхаються наді мною, потрібно брати ініціативу в свої руки та виводити розмову з цього знущання на новий рівень.

- Значить квіти не від тебе, - констатую звертаючись до Гектора.

- Звісно що ні, - в його голосі прослизнуло справжнє роздратування, але чомусь він уникав зі мною зорового контакту. – По-твоєму мені робити більше нічого? Анно ти не центр всесвіту щоб такий видний чоловік, як я крутився довкола такої, як ти, - майже виплюнув ці слова, розвернувся на каблуках і подався геть.

Арсен провів Гектора здивованим поглядом.

- Здається наш Гектор сьогодні не в гуморі.

Кидаю на Арсена сердитий погляд.

- Як і всі ми, - кидаю коротко і прямую до дверей.

- Анно, я хотів запитати чи ти не хочеш повечеряти сьогодні зі мною в ресторані?! – долетіли мені в спину слова Арсена, але я нічого не відповіла і навіть не обернулась.

***

В кабінеті було пусто, коли я повернулася з обіду. Гектор ще не повернувся на своє робоче місце і я зовсім не знала куди він подівся після втечі від подальшої розмови зі мною. Схоже він сердився. Ну то й нехай, а коли Гектор не сердився на мене?

Від кого ж ці квіти? Це питання не давало мені спокою весь ранок і всю обідню перерву, тому перевівши подих, дістаю телефон і натискаю номер свого колишнього. Віктор відповів миттєво, ніби сидів перед телефоном і тільки й чекав мого дзвінка.