Розділ 9

АННА

Весь ранок мене не покидає відчуття тривоги – щось точно повинно статися! Моє внутрішнє «Я», говорить бути готовою до чогось, але поганого чи хорошого, я не знаю.

Заходжу в двері компанії, як завжди вітаюся з охоронцем та йду до дверей ліфту (ці дії стали для мене звичним ритуалом, кожного дня одне й теж саме). Двері ліфту з тихим шурхотом відчинилися і я ступаю до середини, але щойно натискаю одинадцятий поверх, майже перед обличчям з’являється чиясь рука і притримує двері. Гектор власною персоною, хто б сумнівався.

- Не треба закочувати очі під лоба кралю, - у відповідь на мою реакцію вимовив він. – Тобі також доброго ранку.

Хмикаю собі підноса і мовляю:

- Мій ранок міг би бути набагато кращим, аби ти не зіпсував повітря своїми парфумами.

Виразно піднявши брови, Гектор взявся рукою за край свого піджака і принюхався, виразно роздувши ніздрі. Мій погляд так і прикипів до його носа.

- А я думаю чим це так тхне, напевне твоїм кислим виразом обличчя, або ж присутністю, - задумливо констатував він. – Мої парфуми занадто дорого коштують для поганого аромату, дорогенька, а смак на парфумерію у мене був завжди.

- Самовдоволений нарцис, - їдко кидаю, складаю руки на грудях і відвертаю обличчя в сторону.

Ліфт зупиняється відчинивши двері. Гектор ступив крок вперед першим, а в мене виникло шалене бажання кинути йому в спину капцем і поїхати на декілька поверхів вище. Але доводиться стримувати себе і я зітхнувши ступаю слідом за ним.

- Взагалі-то, в нормальному суспільстві прийнято пропускати леді вперед, а не самому пертися поперед батька в пекло, Гекторе.

Колега зупинився і круто обернувся до мене обличчям, його туфлі видали характерний скрип, руки заховав до кишень штанів, а на обличчі грала гидка посмішка.

- А хіба тут хтось бачить леді? Я – ні.

- Ти осліп від власної величі, опустись з небес на землю, - тихо мовляю і виразно додаю кривляючи його, - Дорогенький.

Гектор не стримав посмішку, а мимо нас швидкою ходою проскакав хлопець зі служби доставки.

- Що це він тут робив на нашому поверсі? – здивовано дивлюся, як за доставщиком зачиняються двері ліфту.

- Леді шукав, напевно не знайшов,

Повертаюся до Гектора, на обличчі справжнє невдоволення.

- Замовкни, - говорю з отрутою в голосі, але наступної миті вираз мого обличчя змінюється, коли на своєму столі я помічаю шикарний букет червоних троянд.

- Що це? – мовляю на видиху, оминаю Гектора та швидким кроком прямую до свого робочого місця.

Зупинившись позаду мене, Гектор багатозначно засвистів.

- Ого, ну нічого ж собі, у нашої красуні з’явився таємний прихильник.

Доторкаюся пальцями до червоних пелюстків і затамовую подих. Перше, що прийшло мені на думку: квіти були від Романа, але навряд він знає де я працюю, ми не бачились з ним з того самого часу, як перетнулись в ресторані та й поговорити як слід у нас не вийшло. Тому відмітаю цю думку геть.

- Скільки тут троянд?

- Сімдесят, - доноситься позаду мене, доволі саркастичним тоном.

Намагаюся не звертати на нього жодної уваги, продовжуючи розглядати квіти.

- На найкращого колегу року ти точно не схожий, Гекторе. Не отримати тобі нагороду і можна поменше сарказму, дістав уже!

- Я лише сказав, що в тебе таємний прихильник. Що в цьому поганого?

- Тут є записка бовдуре, - дістаю із букету картку, що приховувалася поміж бутонами. – «Найкрасивішій жінці у світі», - читаю одними губами і ковтаю, більше на картці не було нічого.

- Найкрасивішій, кхм. Ну це ж треба, які гарні слова, аж за душу беруть, - Гектор дивився на картку через моє плече, він так сильно нахилився, що майже доторкався підборіддям до мого плеча.

- Пішов геть на своє місце. Ти ж чудово знаєш, що сталося з зацікавленою Варварою, тому не сунь свого довгого носа, куди не просять! – ціджу крізь зуби і повертаю картку назад до букету.

- Зла ти жінка Анно, не заздрю я твоєму чоловіку, - широко всміхнувся Гектор, розвернувся і швидко попрямував до свого столу.

Вирішую промовчати на його слова, адже я набагато вище того, щоб відповідати гнівом на його черговий сарказм.

- У мене немає чоловіка. Більше немає, - мовляю здавленим голосом, в грудях стало важко від розуміння, що я тепер залишилася сам на сам зі своїм життям.

- Що? Як це? Куди він подівся? Втік від тебе за горизонт?

І знову цей неприхований сарказм.

- Я подала на розлучення.

В нашому просторому кабінеті запанувала дзвінка тиша. Гектор мовчав. Я ж в свою чергу очікувала почути чергову колючу фразочку в свою адресу, але мертва тиша заполонила абсолютно все. Раніше, я ніколи не починала вести настільки відкриті бесіди з Гектором про своє особисте життя, а сьогодні чомусь мене прорвало.

- Ти нічого не хочеш мені сказати? – порушую затяжне мовчання.