8.1

Повільним рухом поставивши стакан з віскі на барну стійку, Оскар поклав вказівного та великого пальця собі на очі. Чорт забирай, він зовсім забув про неї, ще й номер не підписав.

- Так Владо, привіт, - сухо мовив, прибрав руку від очей і нервово почав барабанити пальцями по лакованій поверхні стійки.

- Від тебе ні дзвінка, ні повідомлення. Ти напевне геть забув про мене, - зі слухавки донісся її тихий сміх. Було помітно, що вона сильно нервує.

Оскар ковтнув.

- Так, я зовсім забув про тебе.

На тому боці повисло затяжне мовчання і хлопець поспішив виправитися.

- У мене занадто багато роботи. Я працюю грузчиком та будівельником на приватну особу, але в останній робочий день перед вихідними, мене підвищили до прораба. Тепер на мені лежить вся відповідальність за роботу та паперову справу.

- О, це так добре! Мої щирі вітання.

- Дякую Владо.

Відкашлявшись, вона мовила:

- Оскаре, якщо не секрет… Де ти зараз знаходишся? Я подумала ми могли б зустрітися і гарно провести час. Що скажеш?

Долоні миттєво стали сухі, наче їх хтось тальком присипав. Оскар, роблячи вид, що зберігає спокій, поклав до рота зубочистку (він робив так кожного разу, коли страшенно нервував), і по правді кажучи – це допомагало привести нерви в порядок.

- Зустріч? Коли? Сьогодні?

- Я готова приїхати до тебе хоч зараз, тільки скажи мені адресу.

- Бар «П’янкий келих».

- Я скоро буду, тільки нікуди не втікай!

Заховавши телефон назад до кишені, Оскар відразу пожалкував про те, що погодився на цю зустріч. Сплюнув зубочистку на підлогу і замовив ще стакан віскі. Влада наче заполонила всі його думки. Причепилася, як банний лист до сідниці. По-іншому і не скажеш! І що їй від нього потрібно? Роздратування так і полилось із нього. Він ніколи не міг зрозуміти наміри та мотиви дівчат, котрі липнуть до таких, як він. Цікаво, що саме так полонило Владу в його персоні? Їй лестить те, що він захистив її від колишнього коханця? Тепер вона почувається вдячною? Чи насправді їй сподобалась історія з в’язницею?

Чи то час так швидко пролетів, чи то Оскар просто не звернув на годинник уваги, але Влада вже стояла на порозі бару і щасливо посміхнувшись, помахала рукою та зробила рішучий крок в його напрямку.

- О чорт, - прямо собі під носа пробурмотів він і вже нормальним тоном додав, - Ти прийшла. Так швидко.

- Їхала на таксі сорок хвилин, нічого собі швидко, - невдоволено хмикнула вона і обійнявши його, поцілувала в губи коротким цілунком.

- Вже пройшло більше ніж пів години? Здається я зовсім загубився у стрілках годинника. Як твої справи?

Влада всілася поряд із ним.

- Тепер у мене все добре. Я хвилювалася про те чи зателефонуєш ти мені.

- Владо, вибач. У мене справді купа роботи з якою потрібно справлятися. Часу на себе майже не залишається, а про когось іншого навіть говорити не варто.

- Я все розумію і ні в чому тебе не звинувачую, - усміхнулася вона. – Замовиш мені випити? – її посмішка стала набагато ширшою.

Оскар з легкою тінню посмішки на губах, декілька секунд вивчав її обличчя, після чого мовив:

- У тебе гарні зуби.

- Що? – шокована Влада навіть посміхатися припинила.

- Такі білосніжні.

Не стримавши сміху, Влада відвернулася приховуючи долонею рота.

- Зізнаюсь: ти вмієш вразити дівчину компліментом, - реготіла вона. – Такого мені ще ніхто не говорив. Були компліменти посмішці, очам, волоссю, фігурі, але щоб зубам… Ні, такого ще не було.

Оскар усміхнено спостерігав за реакцією Влади і його посмішка ставала більш відкритою та теплою. Її сміх наче заворожив його і тепер здавалося, що спасіння немає. Дивлячись на те, як світло ламп грало на пасмах її білявого волосся, Оскар не відриваючи погляд мовив до бармена:

- Мартіні для дівчини, будь ласка.

Бармен припинив натирати до блиску келих і прийнявся виконувати замовлення.

Вгамувавши одержимий сміх, Влада важко перевела подих.

- У мене для тебе є подарунок, - мовила вона.

Брови Оскара підлетіли вгору.

- Чим я заслуговую?

- Тому що я так захотіла. Зробити тобі подарунок було зваженим рішенням. І я не шкодую про витрачені гроші Оскаре.

Вона дістала з сумки прямокутну коробку і протягла йому.

- Що це? – Оскар обережно взяв коробку до рук і завмер на місці, розглядаючи її.

Влада не втрачаючи миті, поспішно заговорила:

- Новенький мобільний телефон. Коли я побачила твій пристрій, була сильно шокована. От я і вирішила зробити тобі такий приємний сюрприз. Сподіваюся ти ж не проти? Оскаре тільки не ображайся на мене, благаю тебе. Назад телефон я не прийму, тому якщо не бажаєш ним користуватися, можеш викинути на смітник.