Розділ 7

АННА              

В кафе пахло ароматними булочками та кавою. Із задоволенням втягую носом повітря та роблю ковток латте. Влада сидить напроти мене із замріяним виглядом, потягуючи через соломинку блакитний коктейль. Опівдні тут завжди повно народу, якщо вдасться знайти вільне місце, то вважай, що тобі пощастило.

- Думаю, я закохалася, - окрилена щастям мовила вона.

Повільно підіймаю брову, на обличчі читається докір.

- Як ти говориш звати того хлопця?

- Оскар.

-Угу, - одним словом наче підводжу справжню риску під власним висновком. – Ти знайома з ним лише пару днів, ви бачилися тільки один раз і ти вже говориш про кохання?

Влада усміхнено кинула на мене погляд.

- Можеш говорити, що хочеш, я знаю, що ти не віриш в кохання з першого погляду. Але я дійсно закохана і хочу щоб це було взаємно. Та все ж, Оскар продинамив мене вчора. А я так хотіла зустрітися з ним.

- Наскільки я зрозуміла, він не давав тобі чітку надію. Думаю він був зайнятий власними справами, а можливо – йому просто байдуже, а ти сидиш тут, потягуєш коктейль і чекаєш від нього якогось кроку. Так і з розуму недовго зійти.

- Тобі обов’язково псувати мій настрій, - тепер вже з докором поглянула на мене вона. – Він зателефонує і ми зустрінемось. Я знаю це.

- Господи Владо, твоя легковажність до добра не доведе.

Влада сердито насупила брови.

- Оскар врятував мене від Олега, розумієш? Він захистив мене.

- Просто нікого іншого поряд не опинилося. А що ще йому було робити, залишити даму в біді? – Їдко мовляю із добрячою долею цинізму в голосі.

Подруга насупилася ще сильніше. Бачу, що їй не подобається моя реакція на те, що відбувалося в її житті.

- Могла б хоч вигляд зробити, що рада за мене.

- Чому тут радіти? Невідомості? Владо тобі що шість років?

Напружено смикнувши плечима Влада поникла, а через декілька секунд підняла на мене жвавий погляд. Як же легко їй вдавалося переходити із одного настрою в інший.

- Що там у тебе, розказуй!

Невизначено веду плечем, відводячи погляд в сторону.

- Ну, у мене вчора було побачення з Арсеном, ми ходили до ресторану, - говорю і замовкаю.

- І? – Влада допитливо підняла брови.

- Ми поцілувалися, але сексу не було.

Подруга беззаперечно відмахнулася рукою.

- Нічого ще встигнете.

Не стримую сміху на її слова.

- Авжеж. Ти абсолютно права, нічого забігати наперед, - усміхнено говорю. – А ще, буквально перед побаченням, я дала документи про розлучення на підпис Віктору.

Влада ледь коктейлем не подавилася, гучно відкашлялась, прочистила горло і з азартним виглядом подалась вперед, не зводячи з мене розширеного погляду.

- Віктор все підписав? Скандалу хоч не було?

- Все пройшло спокійно. Він забрав свої речі і залишив мені ключі від моєї квартири. А ще… - починаю вагатися, бо не знаю чи варто говорити Владі про Романа.

- Ну, що ще? – нетерплячка так і лилась із неї, сочилася крізь вираз обличчя та читалась в непосидючості, подруга страшенно засовалася на стільці.

Підіймаю на Владу хитрий погляд. Очі подруги блищать аж іскряться, тому вирішую не томити і говорю:

- Мені треба щоб ти сходила зі мною в одне місце. Обіцяю все розповісти по дорозі.

- Я за будь-який кіпіш крім голодування. Ти ж чудово знаєш мене Анно, я можу бути ще тією авантюристкою.

***

- Значить Роман працює в цьому ресторані поваром, - скептично констатувала Влада, оглядаючи стіни закладу і поставила руки на талію. – Хто в здоровому глузді буде тут працювали? Швидше за все якийсь сноб! Я не один раз чула, що обслуга тут бажає бути кращою.

Невизначено веду плечем.

- Особисто мені все сподобалось, - але потім пригадую офіціантку Анну і моя думка швидко змінюється. Схоже я приревнувала Арсена до тієї дівиці. – Ти права, обслуга дійсно так собі.

- Поглянь, сюди ще ходять люди, - мовила Влада дивлячись на людей, що пройшли мимо нас і зайшли у двері ресторану. – І в середині повно відвідувачів, - якось розчаровано протягла вона, коли ми теж переступили поріг закладу і опинилися в середині.

Я лише хмикаю і направляюся широким впевненим кроком в сторону кухні.

- Йди за мною, - віддаю короткий наказ Владі, котра починає дрібно стукотіти каблуками слідом.

Двері кухні відчинилися прямо перед моїм носом і один з офіціантів виніс на підносі здоровенну форель.

- Що вам потрібно? Стороннім не місце на кухні, - ворожим тоном заговорив до нас один з поварів, коли помітив, як дві дівчини топчуться на вході.

- Вибачте, але мені потрібен Роман Дмитрович, - швидко оглядаю кухню, але потрібної людини не знаходжу. – Можете покликати його? Це терміново.