6.2

- Як потанцювали? – сідаю на своє місце напроти нього.

Арсен гидливо зморщився.

- у неї страшенно пітніють руки, мені потрібна серветка.

Сміюся, роблячи добрячий ковток вина та піднімаюся з місця. Мені не дають спокою коридори за якими приховався той чоловік, тому вирішую прошмигнути туди і власними очима побачити його в обличчя.

- Я відійду ненадовго припудрити носик, - звертаюся не дивлячись на Арсена. – А ти не сумуй, в будь-якому випадку ти можеш покликати офіціантку Анну щоб вона тебе розважила, - весело підморгую йому.

- Ревнощі тобі не до лиця Анно, - велично мовив до мене Арсен і я знову почервоніла. Та що зі мною таке?

- Про які ревнощі ти говориш? Поглянемо правді у вічі: ти для мене нічого не значиш. Ми просто працюємо в одній фірмі і все, але по кар’єрній сходинці ти стоїш на одну вище за мене, що нічого не доводить.

- Як грубо, - награно насупив брови Арсен. – Але все таки я впевнений, що починаю тобі подобатись, - самовдоволення так і перло від цього нахаби.

Гучно хмикаю, розвертаюся і крокую у напрямку коридорів. Цей огидний Арсен скоро виведе мене з рівноваги, здається потрібно змотувати вудочки, доки не стало занадто пізно і він не спробував перетнути межу дозволеного. Повністю занурена у власні думки, несподівано натикаюся на широкоплечого чоловіка ледь не падаючи з ніг.

- Гей, ану обережніше! – гаркаю, але різко замовкаю, коли бачу хто стоїть переді мною. – О господи, - розліпляю неслухняні губи.

Сильні чоловічі руки, котрі втримали мене від падіння, разом зникли з моїх передплічь.

- Так мене іще ніхто не називав. Я вибачаюсь, не відразу вас помітив, - шовковистим голосом мовив він.

- Романе? Це ти? – не можу повірити власним очам, виходить, що я все таки не помилилася і то був справді він. – Ти… Що ти… Ти тут працюєш? – затинаючись від хвилювань, розширеними очима оглядаю білу форму повара на його тілі.

- Так, а ви… - бачу на його обличчі сумнів, схоже він ніяк не може згадати де мене бачив і коли, тому вирішую йому допомогти.

- Ми нещодавно зустрілися на мосту. Була занадто пізня година і ти розповідав мені про…

- Про своє розлучення та дитину. Так, - закінчив за мене він. – Тепер я точно тебе згадав. Прийшла відвідати наші страви? Як тобі ресторан, подобається?

Переварюючи шок від нашої зустрічі, ледь ворочаю язиком:

- Страви дуже смачні. Оце так зустріч…

- Я теж не сподівався тебе більше побачити, але що поробиш: Земля кругла, - привітно посміхнувся він. – Ти прийшла з подругою?

- Ні, з колегою по роботі. Ми сидимо за сьомим столиком, - помахом руки вказую кудись в сторону залу, мій рух виявився досить невизначеним, але Роман поглянув у вірному напрямку.

- О, ти з хлопцем, - із розумінням хитнув головою він.

- Це мій колега, не більше не менше. Ми просто працюємо разом. В деякому сенсі він мій бос, - ніби виправдовуюся перед Романом, почуваючи себе максимально не зручно, краще б я дійсно прийшла сюди з подругою. І де носиться Влада, коли вона мені так потрібна?

- Мені байдуже хто він, - Роман посміхнувся ширше. – Як твої справи?

Розгублено моргаю.

- А тобі хіба не потрібно працювати? Ти ж здається на роботі.

- Так, я працюю шеф-поваром в цьому ресторані, але в мене завжди знайдеться вільна хвилинка, якщо потрібно.

- Оуу, ну, в такому разі добре. Не хочу щоб в тебе виникнули проблеми через мене.

- Їх не буде, повір, - Роман трохи схилив голову набік очікуючи відповідь на своє питання.

Зітхаю і усміхаюся.

- Думаю у мене все буде гаразд. Сьогодні мій чоловік підписав папери про розлучення, тепер я вільна, - говорю ці слова зі справжнім полегшенням.

- Я радий за тебе.

Але нашу розмову перервав переляканий вигляд одного із поварів, який стовпом виріс прямо біля нас.

- Романе Дмитровичу, там на кухні завал. Негайно потрібна ваша допомога. Оксана зіпсувала соус, а робити новий часу немає.

Роман насупив брови і зітхнув поглянувши на мене.

- Я вибачаюсь, але справа термінова: потрібно рятувати соус, якщо це ще можливо зробити.

- Або швидко зробити новий, - всміхаюся йому.

- У мене на кухні стажер, молода дівчина, котра нічого не розуміє в кулінарії і не може відрізнити виделку від ножа. Її всьому потрібно навчати. Ще побачимось… - він завагався.

- Анна, - допомагаю йому.

- Ще побачимось Анно. До зустрічі.

- Зустрінемось! – вигукую йому в спину, коли він відійшов на пару метрів від мене.

Щасливо стискаю кулачки та повертаюся до Арсена. Прокляття, я навіть забула, що сиджу тут з ним на побаченні, Роман допоміг мені забути про все на світі хоча б на декілька хвилин. Від Арсена не приховався мій окрилений щастям вигляд.

- У вбиральні безкоштовно роздають солодкі льодяники? Чому ти така весела? – зацікавлено поглянув на мене він.