Розділ 6

АННА

Раніше, коли я приходила додому, у мене було чітке відчуття затишку, спокою та стабільності, але з часом все змінилося, - я більше не відчуваю тих радощів, які були колись. Дні змінювалися один за одним і мені ставало дедалі гірше. Віктор здавалося взагалі не звертав уваги на зміни в моїй поведінці. І поступово ми віддалилися одне від одного.

- Невже ти вдома? Я здивована, - прийшовши під вечір з роботи, знімаю туфлі та заходжу до вітальні, де на дивані перед телевізором лежить мій коханий чоловік. В руках був джойстик – він грав у гру на приставці.

- Привіт люба, - недбало кинув Віктор, навіть не глянувши на мене.

«Люба», як гарно звучить, якщо це являється правдою. От же покидьок. Підходжу та сідаю неподалік від нього у крісло, закинувши одну ногу на іншу і схилившись на спинку, пропалюю поглядом його тіло, що лежить переді мною в горизонтальному положенні.

- Тебе не було вдома декілька днів. Де ти був?

- На роботі завал, довелося в буквальному сенсі ночувати на робочому місці. Я спав на дивані в кабінеті і тепер готовий проклясти такий нічліг, - у мене все тіло ломить від болю.

Іронічно хмикаю, не повіривши жодному його слову. Почувши мою реакцію, Віктор глянув на мене і виразно підняв брову.

- Що таке? Ти не віриш мені? Бачу, що не віриш, але я не збираюся виправдовуватися.

- Тобі й не потрібно, - дістаю із сумки папери, підіймаюся з місця і кидаю їх на журнальний столик прямо перед ним. Віктор різко прийняв сидяче положення і допитливо поглянув на мене.

- Що це? – на обличчі відобразився справжній страх, ніби він здогадувався в чому справа.

- Документи на підпис. Я подала на розлучення. Довелося прикласти трохи зусиль, щоб не чекати цілий місяць, але я впоралася. Ти повинен підписати ось тут і тут, - почергово тицяю пальцем на потрібні місця.

Віктор тут же вскочив.

- Що?! Про яке розлучення ти говориш? Я не стану нічого підписувати і не мрій! – гаркнув він доволі голосно, після чого почав нервовими кроками міряти нашу вітальню. – І як давно ти це спланувала?

- Досить давно, - схрещую руки на грудях, безстрашно дивлячись в його налиті люттю очі. – Ти не міг цього знати, тому що був страшенно зайнятий своїми повіями.

Віктор кинув на мене спопеляючий погляд.

- Так ось в чому справа, - з якимось полегшенням констатував він. – Все через… Послухай Анно, я…

- Не хочу нічого чути. З мене достатньо твоєї присутності в моєму житті. Підписуй папери, збирай свої речі і вимітайся геть. Квартира моя. А ще, мені від тебе нічого не потрібно.

- Ну ти і стерво. Куди по-твоєму мені йти? – розвів руки в сторони Віктор.

- Не знаю, - потискаю плечима. – Можливо знову до батьків? Збирайся, у мене обмаль часу. Не хочу спізнитися на побачення через тебе.

Віктор примружив очі до вузеньких щілинок.

- Побачення? Ти знайшла іншого? Хто він? Я його знаю?

- Як багато запитань на тему, котра тебе не стосується, - мовляю абсолютно нудьгуючим тоном.

- Стосується ще й як, Анно! Я ще не підписав папери, отже поки що являюсь твоїм законним чоловіком.

- Це не на довго. Просто підпиши папери і все.

Але Віктор стояв на своєму.

- Хто він?

- Колега з роботи, ти його не знаєш.

- Гектор? – шоковано вирячив очі Віктор.

- Ще чого? Промах Вікторе, ти не здогадався, - мовляю з левиною долею сарказму, нахиляюся і підсовую папери ближче до нього.

Віктор з ненавистю поглянув на мій жест, зітхнув провівши пальцями рук по своєму волоссю і знову сів на диван.

- Гаразд, я все підпишу.

- От і добре, - усміхнено подаю йому чорну кулькову ручку. – А якщо тобі немає куди податися, ти завжди можеш заночувати в чергової повії, з якою розгулював всі ці дні. І не говори, що це не так, сусід вас бачив, тому виправдання про завал на роботі можеш залишити для когось іншого.

Швидко поставивши підпис, Віктор підняв на мене розкаяний погляд.

- Це жорстоко з твоєї сторони.

- Не менш жорстоко чим твої зради, які я втомилася терпіти. З мене годі, - забираю папери про розлучення в нього з-під носа та йду до спальні.

Потрібно було збиратися, а в мене все валиться з рук. Ледве не пропаливши в сукні дірку праскою, швидко прибираю руку в сторону. Думки зовсім не йдуть, а в мізках справжня каша.

Зробивши зачіску та легкий вечірній макіяж, кручуся перед дзеркалом оглядаючи себе з різних ракурсів. Я повинна виглядати на всі сто, щоб у Арсена просто дах поїхав. Навряд він зможе відірвати від мене погляд. З вітальні чується гуркіт – Віктор пакував свої речі до коробок. Роблю несміливий крок зі спальні і завмираю в дверях. Віктор розігнувся припинивши збори.

- Гарно виглядаєш, - оцінююче зробив комплімент він.

- Дякую.

- Ти точно хочеш цього? Маю на увазі розлучення?