5.1

Хлопець підняв на неї байдужий погляд.

- Просто перехожий. Забудь.

- Я повинна викликати поліцію. Ти будеш моїм свідком, - швидко заговорила вона і так само швидко дістала телефон із сумки.

- Не треба! – підвищив голос він, вихопивши мобільний із рук дівчини. Влада шоковано поглянула на нього. – Вибач, - він повернув їй телефон. – Я не хочу зв’язуватися з поліцією. Мені не потрібні проблеми.

- Гаразд, - повільно вимовила вона. – Якщо не хочеш, я не буду телефонувати.

Пауза трохи затяглася, тому він мовив:

- Мене звати Оскар.

- Влада, - вона протягла свою руку і він потиснув її. – Дякую, ти врятував мене. Чи можу я чимось віддячити тобі?

- Буде добре, якщо ти не викличеш поліцію і нікому про мене не розкажеш.

- Буду мовчати. Ти не проти випити зі мною в барі? Я пригощаю.

Оскар вагаючись поглянув в напрямку дороги і трохи розсіяно дав згоду.

- От і добре, - щасливо посміхнулася вона. – Тут неподалік є бар «Три вола», віскі там відмінний. Ходімо.

Здоровенний широкоплечий бармен років сорока, поставив на барну стійку два стакани віскі з льодом. В барі було доволі шумно, тому доводилося трохи перекрикувати голоси. Атмосфера нагадувала швидше двадцяті роки чим сьогодення, але все рівно навіювала затишок.

- Ну то що Оскаре, розкажи мені про себе. Хто ти? Звідки взявся?

Хлопець невизначено повів плечем.

- Навіть не знаю з чого почати і що розповісти. Задушевні розмови мені важко даються.

- А ти спробуй. Я не кусаюсь, - посміхнулася Влада. – Чим ти займаєшся?

Оскар потиснув плечима.

- Працюю будівельником і вантажником. Друг допоміг влаштуватися на роботу.

- Важко напевне там працювати?

- Думаю сидіти в офісі буде значно легше, - хмикнув він. – А ти? Хто то був? Твій коханець?

Влада зітхнула і зробила ковток віскі.

- Саме гірше, коли колишні коханці не дають спокою. Нажаль не всі розуміють, що відносинам прийшов кінець.

- Значить, він твій колишній, - констатував Оскар.

- Так, - підтвердила вона. – Я дійсно дуже вдячна тобі. Аби ти не з’явився на горизонті, хто знає що б зі мною було. Я познайомилася з Олегом давно завдяки моїй роботі, а тепер страшенно шкодую про це. Між нами відразу виник якийсь невидимий зв’язок, спершу він поводив себе як справжній джентльмен: говорив приємні слова, піклувався, робив подарунки… Але дуже швидко на волю вирвалася його справжня натура, саме тоді я і захотіла від нього втекти.

- Але він знайшов тебе і хоче повернути, - підвів риску Оскар.

- Скоріше за все так і є.

- Не хвилюйся, все буде добре.

Влада хитро примружила очі, дивлячись на Оскара.

- В тебе є проблеми з поліцією?

Хлопець завмер.

- А що?

- Просто цікавість. Мені здалося, що ти перелякався, коли я захотіла викликати поліцію. Ті хто не порушують закон не бояться поліцейських.

Оскар хмикнув дивлячись у свій стакан в якому поступово танули кубики льоду.

- У мене були деякі проблеми, довелося… - він різко замовк.

Влада занепокоєно поглянула на нього, після чого поклала свою долоню на його плече. Оскар смикнувся від несподіванки, але швидко заспокоївся.

- Ти можеш розповісти мені, а можеш промовчати. Я не мою права втручатися в твоє життя. Минуле є у кожного і начхати хороше воно чи погане, саме головне ким ти являєшся зараз, - заспокійливо говорила вона.

- Я відсидів за гратами десять років, - на одному диханні видав він.

Рука Влади так і завмерла на його плечі, а серце пропустило один удар.

- За що ти потрапив в таке місце? – обережно подала голос дівчина.

- За вбивство, - криво посміхнувся він. Влада помітила в його обличчі неймовірну гіркоту і обережно забрала свою руку.

- Ти…вбив людину?

- Не вбивав. Це все суцільна помилка. Я взяв чужу провину на себе.

- Але навіщо? – Влада була шокованою його словами.

- Я думав, що допомагаю своєму товаришеві. На той час він був одружений і в нього була маленька дитина… Чого не було у мене. Мені стало шкода його і я вчинив дурницю. Тоді я не думав, яке клеймо поставить на моїй репутації в’язниця. Два тижні назад мене випустили на волю, тепер не знаю, що робити далі.

Отямившись від такого зізнання, Влада прочистила горло і відвела погляд в сторону. Вона не знала говорить він правду чи ні, але боятися його чомусь не могла.

- Саме через це ти й не хочеш потрапляти поліції на очі. Тебе можуть звинуватити у всьому і знову кинути за грати, - із розумінням похитала головою вона.

- Приблизно так. Мені взагалі не варто встрявати у щось подібне. Хоча я й допоміг тобі, але мені ця допомога може дорожче обійтися. Тому я поводжу себе обережно.