Розділ 5

ВЛАДА

Ресторан «Арніка» славився своїм шиком та дорогими цінами на страви. Саме в таких місцях Влада почувала себе, як риба у воді. Будучи справжньою прикрасою будь-якого вечора, вона порівнювала себе із королевою, котра проживає дні в небесному палаці.

- Дякую за приємний вечір Ігоре. Це справжня честь для мене сидіти поряд із чоловіком такого статусу, - солодко розтягувала слова вона.

Ігор, котрий являвся місцевим депутатом, не стримав посмішки. Бачила б його зараз власна дружина та донька точно такого самого віку, як Влада: цікаво що б вони йому сказали?

- Я вдячний тобі не менше, - зізнався він. – Але всі ми знаємо, що просту словесну вдячність до кишені не покладеш, тому я підготував для тебе подарунок.

Брови Влади награно злетіли вгору, вона з цікавістю сплела пальці в замок прямо перед собою в очікуванні дарунку.

- Що за подарунок?

Ігор дістав з кишені прямокутну коробочку сапфірового кольору і протягнув її Владі. Важко дихаючи від щастя, тому що чудово знала, що в коробці знаходиться коштовна прикраса, Влада тремтячими пальцями відкрила її. Погляд завмер на коштовних каменях, що виблискували в світлі ламп.

Ігор уважно спостерігав за реакцією Влади.

- Підвіска зі справжніми діамантами. Одягни. Хочеш я допоможу тобі застібнути її?

Щасливо засяявши очима, вона згідно кивнула. Ігор піднявся зі свого місця та опинився за спиною Влади. Вона відчула теплий дотик його рук на своїй шкірі і тихо видихнула.

- Дякую, - мовила вона, коли Ігор повернувся на своє місце за столом. – Вона дуже гарна.

- Тобі дійсно пасує. Коли я побачив підвіску на вітрині магазину, то відразу згадав про тебе.

Влада розсміялася.

- Люблю несподівані подарунки.

Не стримавшись, він поклав свою долоню на її і легенько стиснув.

- В тебе дуже чарівний сміх, посмішка тобі до лиця. Владо, я хотів би задати одне питання, можна? – Ігор пильно поглянув на неї.

- Так.

- У тебе хтось є?

Дівчина завагалася. Вона поклялася собі, що більше ніколи не стане заводити стосунки з чоловіками, які трапляються на її шляху завдяки роботі, до того ж більшість із них одружені та мають дітей. З такими чоловіками тільки одні біди. А ще, з голови ніяк не виходив той, якого вона боїться до смерті.

- Я самотня, але дефіциту чоловічої уваги не відчуваю.

- Це й так зрозуміло. В тебе багато клієнтів, а я занадто сильно ревную, - його погляд став дещо важким і Владі було важко його витримати, але вона впоралась.

- Не забувай, що ти одружений Ігоре.

- Маячня. Не вплутуй сюди її, ми можемо зустрічатися таємно, ти ж знаєш це.

- Подібне мене не влаштовує, - томно протягла вона. – Ми обоє знаємо, що нічого у нас не вийде. Годі намагатися заманити мене в свій капкан, я не попадуся. А за прикрасу дякую. Мені справді дуже приємно.

Ігор невдоволено хмикнув, але посміхнувся куточком губи.

- Немає за що Владо, - тепер його голос прозвучав відсторонено та здався чужим.

- Мені вже час.

- Йди, не буду затримувати, - чоловік залпом осушив залишки віскі в стакані і жестом покликав до себе офіціанта. – Ще стакан віскі будь ласка і щоб без льоду.

Молодий офіціант автоматично хитнув головою і швидко зник з поля зору.

Здається вона втрачала свого постійного клієнта. Влада відвела від Ігоря розгублений погляд, ніби щось чекала від нього і розправивши плечі подалася до виходу.

Нічне повітря навіювало спокій. Їй завжди хотілось чогось більшого, ніж в неї є, а стійке відчуття пустоти переслідувало на кожному кроці. Влада не знала чого хоче, тому дуже часто задавала собі це питання.

Із темряви перед нею виріс чоловічий силует і міцно схопив Владу за руку.

- Привіт моя пташко.

Тіло миттєво пронизало стрілою жаху – вона впізнала цей голос.

- Олеже?

- Ще не забула як мене звати – це добре, - хрипло вимовив він. – Як справи?

В роті пересохло і Влада швидко озирнулася довкола.

- Бувало й краще, - ледь вимовила вона.

- Можеш не озиратися, на відстані багатьох метрів і близько нікого немає, - хмикнув він.

- Що тобі від мене потрібно? Навіщо пишеш мені?

- Поговорити хочу. Скучив за тобою, а ти хіба ні? – Олег ледь помітно підняв одну брову.

Влада бачила в його образі лише хижака, котрий вийшов на полювання саме за нею.

- Звідки ти дізнався де я? Ти стежив за мною?

- Як можна? – награне здивування прослизнуло в його шовковому голосі. – Випадкова зустріч для тебе переслідування?

- Я не вірю тобі.

- А мені й не потрібна твоя довіра, обійдуся без неї. Ходімо, в ногах правди немає, - Олег силоміць повів Владу до свого авто, відчинив задні двері і щосили штовхнув її до салону. Вона намагалася дати опір, але все марно: Олег був набагато сильнішим за неї.