4.1

І без того довгий коридор здався мені іще довшим. Туфлі неймовірно терли ноги. Я й забула, коли взувала їх востаннє, а тепер згадала чому припинила. Болісно морщачи обличчя, поступово наближаюся до зловісних дверей попереду. Пара тихих стуків і я просовуюсь до кабінету.

- Арсене?.. Ви хотіли мене бачити.

Велично стоячи біля вікна, Арсен миттєво обернувся на мій голос.

- Анно! – вигукнув, ніби був щиро здивований моєму візиту. – Проходь, в ногах правди немає, - Арсен жестом вказав на крісло для персоналу біля столу, після чого й сам приземлився на своє робоче місце.

Зосереджую увагу на столі і мої брови підлітають майже до самої стелі. Дві чашки ароматної кави, від якої аж в носі засвербіло, декілька різновидів тістечок та шоколадні цукерки у вазі, явно на щось натякали..

- У вас день народження? – здивовано запитую.

Арсен розсміявся спеціально гучно і відкинув голову на спинку.

- Ні.

- Може воно й на краще, тому що я без подарунку, - смикаю куточком губи на його веселу реакцію.

- Я вирішив, що знайомство з вами повинно пройти в нормальній атмосфері, якщо ви пам’ятаєте – у нас не все гладко вийшло при першій зустрічі.

В пам’яті неначе картинки калейдоскопу замерехтіли події вчорашнього вечору. Пальці самі по собі стиснулися в кулаки, при новій згадці про те, як підло вчинив з нами бос.

- Важко забути, - бурмочу собі під носа та всідаюся у крісло напроти Арсена. – Я хочу принести свої вибачення, я повела себе досить недоречно. Емоції потрібно стримувати, а не виливати на інших.

Його очі були чітко напроти моїх через що, починаю незручно ворушитися на місці, відчуваючи справжній сором. Фарба так і кинулася мені в обличчя, коли Арсен з діловитою посмішкою подався трохи вперед, спираючись на лікті.

- Емоції не потрібні, якщо не можеш їх виразити. Прошу, пригощайтеся кавою.

- Дякую, - беру чашку до рук під його пильним наглядом і ледве не давлюся, коли занадто гарячий напій потрапив до горла, - я вирішила зробити великий ковток щоб він від мене відстав, от і поплатилася. Швидко притискаю пальці до губ, примружую очі. – Кава гаряча.

- Я велів не нести крижаної, - білозубо оскалився він. – Можливо дама бажає льоду?

- Не треба, - відставляю чашку на стіл і складаю руки на колінах. – Навіщо ви викликали мене?

- Хочу дізнатися про вас більше, - чесно зізнався Арсен.

- А хіба Гектор не встиг розповісти вам, яка я недотепна жінка?

- Я хочу почути інформацію із перших уст. Слова Гектора для мене нічого не значать, якщо вони не підкріплені фактами.

Зітхаю та спокійно підіймаю очі від своїх спітнілих пальців.

- Гаразд, що ви хочете знати? Вас цікавить моє життя чи тільки робочі моменти?

Арсен дивився на мене з якоюсь хижачою посмішкою.

- Ви одружена?

- О-хо-хо! Як же здалеку ми заходимо. Так, я одружена, але скоро хочу подати на розлучення. Чоловік дістав мене своїми зрадами та ганебною поведінкою. Як висновок: я більше так не можу. Ще запитання є? – гордовито здіймаю підборіддя, без тіні сумніву дивлячись в його сірі, наче сталь очі.

Арсен задумливо хмикнув.

- Здається Гектор сказав, що ви не обговорюєте власне життя з іншими…

- Арсене, ви – не Гектор. Якщо мій вельмишановний колега щось про мене не знає, то це не означає, що я приховую правду від інших, просто він не гідний такої інформації, от і все.

- Розумію, - наче знає Гектора все своє життя, стверджувально хитнув головою Арсен.

- А тепер моя черга, - задоволено дивлюся на нього.

- Що? Ваша черга? – спершу не зрозумів він, тому поспішаю на допомогу.

- Ваше запитання, а потім моє. Так буде чесно.

- Якщо є бажання, - беззаперечно розвів він руками.

- Розкажіть про свою родину.

Арсен криво посміхнувся, прочистив горло, після чого мовив:

- Мій батько родом з Італії, але не думайте: пасту та макарони я терпіти не можу… - широко всміхнувся він і я теж не стримую сміху.

Доки Арсен говорив, у мене аж подих перехопило. Здавалося в кабінеті стало на декілька градусів спекотніше. Залишилися тільки ми та дві чашки кави на столі. Я ловлю кожне його слово, зосереджуюсь на тембрі голосу: низький та спокійний, а ще доволі м’який. Сама не помічаю, як замріяно всміхаюся і зовсім перестаю чути про що він говорить.

…Насмішливий погляд Арсена зупинився на моїй червоній кофтинці. Бачу, як він знову переводить на мене погляд своїх прозорих очей і помітно схиляє голову набік. Мені стає ще спекотніше.

- У вас в кабінеті зламався кондиціонер? – важко дихаючи від приливу сильних емоцій, запитую в нього.

Арсен посміхнувся куточком губи.

- З кондиціонером все гаразд, а от з вами бачу не дуже.

- Що? – здіймаю брови.