Розділ 4

АННА

Ранком я ледве злізаю з ліжка, плетуся до ванної, приймаю душ та відкриваю шафу з вбранням. Що б такого одягти? Міс екстравагантність, леді елегантність чи сексуальна та рокова?.. Не довго думаючи натягую на себе спідницю вище колін з боковим розрізом та хапаю блузку того ж кольору, яка відкривала мої плечі але повністю приховувала руки. Останнім штрихом стали туфлі на високій шпильці і от, я повністю була готова. Придирливо оглядаю себе у дзеркало, швидкими рухами закінчуючи макіяж. Ще й волосся ніяк не бажало складатися хоча б в подобу якоїсь зачіски.

- Владо, я йду на роботу!

Сонливо потираючи очі, Влада піднялася спираючись на лікоть.

- Так рано? А котра зараз година?

- О пів на восьму і мені вже час, - мовляю дещо роздратовано.

Помічаю на собі її схвальну посмішку.

- Ти вся в червоному… Будь обережна, інакше мені доведеться поспішати тобі на допомогу.

Скептично підіймаю брову.

- Не кажи дурниць.

Влада сонливо потяглася, лягла обличчям в подушку і приглушено пробубоніла.

- Чоловіки люблять очима, а ти сьогодні занадто гарна.

- Дякую, - смикаю куточком губи.

- Ти не проти, якщо я залишуся в тебе ще трохи подрімати? Обіцяю зачинити квартиру на десять замків, коли буду йти звідси.

- Спи хоч і до обіду Владо.

- Ох, яке полегшення. Для мене справжня каторга прокидатися рано. Гарного тобі дня і удачі, - щиро побажала вона.

- Удача мені не завадить, - говорю тихо собі під носа, коли вже прямую до дверей.

***

Двері ліфту відчинилися, відкриваючи моїм очам просторий хол оформлений сірими та чорними тонами. На автоматі ступаю вперед, каблук на правій нозі лягає набік і я безцеремонно розпласталася на підлозі. Прокляття, невже це трапилося зі мною? Мій погляд впирається у впевнено стоячу пару ніг, прямо в декількох сантиметрах від мого обличчя, очі самі по собі підіймаються вгору і я бачу широку глузливу посмішку. Ну звичайно, Гектор тут як тут, власною персоною, а я навіть не помітила як він підійшов.

- Ти так рада мене бачити, що падаєш до моїх ніг, аби тільки поцілувати мої лаковані туфлі?

- Не дочекаєшся.

- Вже дочекався Анно.

- Грр-р-р, - сердито дивлюся на його протягнуту долоню і нерішуче протягую йому свою, але Гектор швидко заховав руку за спину видавши знущальний смішок. – Ну ти й негідник, - ціджу крізь зуби, невпевнено підіймаючись з підлоги.

Посмішка Гектора стала ширшою.

- Маленька леді злиться через свою необачність. Я спостерігаю за тобою занадто довго і можу впевнено заявити, що ти просто ходяча катастрофа.

Напевне в моїх очах проскочила блискавка, тому що Гектор раптом засміявся, а я сердито мовляю:

- Ти самовдоволений індик. Замість того щоб клацати своїм обличчям десь поблизу мене, краще займайся своєю роботою. Ти став виконувати справи набагато гірше, напевне занадто багато уваги приділяєш моїй персоні! Обережно Гекторе, а то я можу вирішити, що ти закохався, - велично здіймаю підборіддя, ставлю руку на талію та елегантною ходою прямую до свого робочого місця.

- Що? Я не… - на обличчі Гектора застиг обурений вигляд і він швидко оглянув приміщення чи нікого немає поряд – останню фразу я сказала доволі гучно. - Прокляте стерво, - процідив собі під носа він.

- Я все чую!

Решту дня ми провели в суцільному мовчанні. Наш кабінет поділявся на чотири місця, але два з них пустували – у фірмі пройшло незначне скорочення штату і тепер я з цим демоном була кожного дня один на один.

Гектор гнівно сопів, час від часу поглядаючи на мене з-під лоба, а я лише з награними веселощами посміхалася йому, коли ловила на собі його погляд.

Двері ліфту відчинилися і на горизонті показався Арсен. Його щаслива посмішка одним помахом вивела мене з рівноваги. Кидаю застережливий погляд на Гектора, але негідник навіть не звернув уваги на те, що до нас завітали гості.

- Доброго ранку мої трудові пташки.

- Привіт Арсене, - поважно кивнув Гектор, а я подарувала лише сухе:

- Доброго…

Пройшовши широким кроком до мого столу, Арсен по-господарському всівся на стільницю.

- Куди… - швидкими рухами намагаюся забрати з-під його сідниць документи на які він безцеремонно всівся і ловлю на собі його погляд. – Вибачте, - тихо бурмочу, - Тут папери та деякі документи на підпис…

Арсен пройшовся очима по моєму робочому місцю, після чого всміхнувся і трохи піднявся дозволяючи мені звільнити з полону папери, котрі так невдало поцілували його зад.

- Дякую, - шепочу ховаючи погляд.

- Чим ви зараз займаєтесь? – поцікавився Арсен, взявши з моїх рук один із паперів, зробив вигляд, що уважно оглядає, після чого відкинув документ в сторону і він полетів на підлогу. Реагую відразу та дістаю його з-під столу.