Розділ 3

ОСКАР

Підступна лихоманка ненависті оповита солодким ароматом печалі, торкалася його серця кожного разу, коли він ступав по таким знайомим вулицям свого міста. Будівлі багатоповерхівок ще подекуди горіли світлом говорячи про те, що в квартирах ще не всі впали під владою сну.

Звичний маршрут він знав, як свої п’ять пальців, адже щовечора блукав вулицями від свого будинку до центральної будівлі суду та назад, ніби шукав по дорозі ту річ, котру втратив не так давно. Оскар криво усміхнувся. Єдина річ, яку він втратив – це була його гідність, коли він взяв чужу провину на себе і без тіні сумніву сів за грати на десять років. Саме тоді й перевернулося все його життя, але зрозуміти це Оскару вдалося занадто пізно: коли прямо перед обличчям зачинилася металева решітка, надовго відрізавши хлопця від нормального соціального життя.

Завітавши до магазину по улюблену пачку сигарет Монте Карло, Оскар вийшов на тепле нічне повітря, глибоко потягнув носом важкий міський аромат, заодно зняв прозору плівку та відкрив пачку, але швидко заштовхав сигарету назад та сховав до кишені передумавши. Трохи поморщився озираючись довкола і зупинив свій погляд на двох молоденьких дівчатках років двадцяти. Короткі спідниці яких, так і прикували його голодний погляд.

- Привіт, - дещо несміливо підійшов до них та заговорив він.

Дівчата відреагували миттєво, оцінюючи ціпкими очицями його зовнішній вигляд, ніби скануючи наскрізь.

- І тобі привіт, - розсміялися обидві, сором’язливо опускаючи погляд.

- Не проти близького знайомства?.. Точніше навіть не знайомства, а близькості без зобов’язань? – трохи подумавши виправився він.

Дівчата із сумнівом переглянулись і одна мовила:

- Ти хочеш нас двох? – допитливо підняла вона брови.

- Так.

Інша теж вирішила підключитися до розмови і широко посміхнулась.

- Куди підемо? Чи ти хочеш зробити це в твоїй машині?

Оскар посміхнувся сам собі розуміючи, що машини в нього ніколи не було. Коли він знову поглянув на дівчат, його погляд був дещо розсіяний.

- Так ви згодні? Обидві? – підняв брови він.

- Так, а чому ні? – розсміялися вони.

Несамовитий голод справді долав до нестями, адже він не отримував жіночої ласки занадто багато років. Сама думка про секс туманила його розум так сильно, що хотілося вовком вити через що, Оскар міцно стиснув зуби, важким поглядом оглядаючи доволі великі груди однієї з дівчат.

- Ну то що? Ми йдемо чи ні? – дівоча нетерплячість витягла Оскара з дурману і тепер важкий погляд піднявся на її нафарбовані губи.

- А по скільки вам років? – усміхнено оговтався він.

- По шістнадцять. Не боїшся, що тебе можуть посадити за грати? – розсміялася одна.

Вираз його обличчя різко змінився на жорсткий, коли він почув слово грати. Дівчата помітивши цю зміну розгублено переглянулись і інша мовила:

- Це був просто жарт. Не хвилюйся, ми давно повнолітні, мені двадцять один, а подруга на рік менша. Так ми йдемо?

- Ні, - вимовив так, ніби слова давалися йому з неймовірною важкістю, Оскар повторив але на цей раз більш впевненіше: - Ні, не йдемо.

- Що?

Насмішка чітко відобразилась через його погляд та криву посмішку.

- Дякую, що погодились і вибачте за турбування, але в мене справді немає на це часу. Сьогодні я дуже зайнятий, - після чого розвернувся та пішов геть, залишивши позаду себе розгублені дівочі обличчя, які не мали жодної гадки про те, що зараз відбулося.

Крокуючи по вулиці поважною, розслабленою ходою, Оскар думав про своє, коли несподівано на нього налетіла якась незнайомка.

- Ох, вибачте, - мовила вона.

Оскар мовчки зміряв її поглядом з ніг до голови, - ніяких радощів від зіткнення він не відчував. Вона що, боїться мене? Невже я налякав її?  На його обличчі не смикнувся жодний мускул, нічого не видало його думок та реакції. Тихо, зовсім безшумно видихнувши, він оминув незнайомку і попрямував далі по вулиці. Оскар знав, що вона дивиться на нього, - спина пекельним жаром горіла від її погляду. Прокляття, все-таки злякалася. Але вона не могла бачити його обличчя, що було приховане капюшоном, тому Оскар дихав з полегшенням.

Смердючий під’їзд їдко врізався в ніздрі, коли Оскар зайшов до багатоповерхівки в котрій проживав. Здавалося, що навіть самі стіни, підлога та сходи намертво увібрали в себе запахи спалених сигарет та сечі. Оскар поморщився від огиди, але рушив по сходах, як завжди нікуди не поспішаючи.

Квартира зустріла тишею та темрявою. Він зачинив за собою двері і пройшов на кухню відразу вигукуючи лайливі слова, коли наткнувся на дещо і воно гучно загримотіло. Світло спалахнуло миттєво під його пальцями, по всій підлозі розлетілися пусті пляшки з-під пива та горілки.

- Що сталося?! – до кухні залетів переляканий сонний хлопець, одягнений лише в одні труси і розгублено закліпав очима побачивши Оскара.

- Прокляття Колю, ти знову не викинув на смітник свої пляшки! Доки вони тут стоятимуть? – майже визвірився Оскар, стомлено потер очі та попрямував до вітальні.