2.1

До кімнати зайшла незнайома жінка і Влада полегшено видихнула. Жіночка протиснулась у зручну кабінку, що сховала її від сторонніх очей, після чого вимила руки та поправила зачіску перед дзеркалом.

- Владо? – в моєму голосі прорізалось напруження, коли подруга різко замовкла. Тиша по іншу сторону просто дзвеніла. – Владо ти мене чуєш? Що відбувається?

Коли незнайомка впоралась зі своїми справами, Влада заговорила:

- Я тут, вибач, але мої нерви просто здають. Зараз знаходжусь в елітному ресторані і до туалету увійшла стороння людина, я не хотіла говорити при ній.

- Тьху-ти, могла хоча б попередити щоб я не нервувала даремно.

- Хвилюватися за когось – це вірна ознака того, що тобі не все рівно за ту чи іншу людину. Приємно знати, що для тебе я щось значу, - всміхнулася Влада. – І так, на чому ми зупинилися: Віктор знову тобі зраджує.

- Ти говориш це з такою інтонацією, ніби він робить це вперше.

Влада на мить прикрила очі.

- Такий чоловік, як Віктор не заслуговує тебе. Я давно говорила тобі покинути його, але навіщо мене слухати, справді? – із докором в голосі вимовила вона.

Закочую очі під лоба, але розумію що подруга абсолютно права. До того ж, за чужу думку я не маю права когось засуджувати, особливо якщо сама схиляюся до неї.

- Ти говорила що в тебе проблеми, - вирішую перевести тему на щось інше. Розмови про Віктора настрою мені не покращать. – Що ти робиш в ресторані?

- Я на полюванні, втім як завжди, - розтягла губи в посмішці Влада.

- Піймала клієнта? – запитую без будь-якої цікавості.

- Я завжди йду з полювання з добичею.

- Але щось пішло не по плану, - констатую стверджувально хитнувши головою на свою здогадку.

- Не в тім річ, - голос Влади понизився до зловісних пошепків, ніби боялась що їхню розмову почують. – Пам’ятаєш того типа який пригощав нас мартіні в барі, а потім я закрутила з ним легку інтрижку на пару днів? Він ще подарував мені кільце з діамантом, - швидко говорила вона.

- Ти про кого саме? В тебе їх стільки було, що я вже збилася з підрахунків. Я просто заплуталась і не розумію кого ти маєш на увазі.

- Завдяки ньому я потрапила у лікарню, - зовсім тихо вимовила Влада.

Затамувавши подих ковтаю, тому що чудово розумію про якого чоловіка говорить Влада.

- Ти хочеш сказати, що черговий твій коханець погрожує тобі? Я говорила щоб ти була обережнішою у таких зв’язках, але навіщо мене слухати, справді ж? – колю Владу її власними словами. – Якщо отримуєш погрози, звернися в поліцію, добре? Ніби одного разу тобі не вистачило. Бачу що ти не засвоїла урок і далі продовжуєш в такому ж дусі. Владо ти не знаєш скільки ще подібних поганців бродить по цьому місту і світу в цілому. Нарватися на такого дуже легко!

- Я розумію чому ти злишся, але дай мені договорити. Здається він зараз в місті, або збирається приїхати, - напружено говорила вона.

- Чому ти так вирішила?

- Я отримала повідомлення… Від нього. Не було ніяких дзвінків, лише одне коротке повідомлення.

- І що в ньому говориться? – не менш напружено запитую.

Влада засопіла у слухавку і озирнулася на двері.

- Можна я сьогодні переночую в тебе? Мені страшно залишатися самій.

- Звичайно, - легко погоджуюсь. – Віктора вдома немає і навряд чи він сьогодні з’явиться, тому я чекаю на тебе.

- Дякую тобі, - полегшено всміхнулась Влада.

- Так що там з повідомленням? – нетерпляче запитую.

Влада швидко знайшла повідомлення в телефоні, відкрила і прочитала так щоб я почула:

- «Пташки завжди повертаються додому».

- І це все?

- Це все, - повторила Влада.

- І що це значить? – насуплюю брови так, що поміж брів залягла глибока зморшка. – Навіщо йому писати тобі таку маячню?

- Не знаю, але він завжди полюбляв говорити загадками, або штовхати філософські речі, якісь афоризми. Здається я здогадуюсь, що це може означати.

- Ну? – ще більш нетерпляче подаю голос.

- Він народився і виріс у нашому місті, а потім через роботу довелося переїхати.  Пригадую, як між нами була подібна розмова… - задумливо говорила Влада, очі якої набули скляного виразу.

- Виходить, він повертається назад до своїх коренів і хоче нанести тобі візит? – шоковано підіймаю брови.

Влада смикнула куточком губи, пригадуючи події минулих літ.

- Я тоді жорстоко з ним вчинила. Він сподівався на серйозні стосунки, а я натомість розбила йому серце.

Цинічно хмикаю.

- Він знав тебе лише декілька днів, про які серйозні наміри можна говорити?

- Ти права, але факт його болю я не можу відштовхувати. Цей чоловік небезпечний і я дуже його боюсь.

- Що зроблено, те зроблено! Не можна корити себе за ті чи інші вчинки. Владо, швидко приїжджай до мене, годі гаяти час!