1.2

Заправляю пасмо волосся за вухо, повністю зосередивши себе на тій інформації, котру зараз почую. Роман невпевнено моргнув і розвернувся спиною до перил мосту, спираючись на них ліктями.

- Я готова слухати, - тихо подаю голос.

Бачу, як його обличчя неприємно зморщилося.

- Навіщо тобі це? Не боїшся заблукати в чужій душі? – зірвалося невимушене запитання з його губ. – А раптом ти не знайдеш виходу… - примружено поглянув на мене він.

Куточок моєї губи смикається від усмішки.

- В знак твоєї відвертості, я проведу тебе по куточках своєї душі, і даю гарантію, що ти не заблукаєш, адже я допоможу знайти тобі вихід. Якщо розповіси свою історію – я розповім свою. В мене таке сьогодні сталося, що навіть уві сні не присниться. Одним словом, є чим поділитися з незнайомцем, - криво посміхаюся до нього, але дійсно щирою посмішкою з легкою гірчинкою на губах, нафарбованих бордовою помадою.

Роман повернув обличчя і ми зіткнулися поглядами. Затамовую подих від несподіваної глибини його темних очей і ковтаю підступний комок раптово застрягший в горлі.

- Сьогодні я був у суді… - напружено почав він, а я з силою хапаюся за перило щоб не впасти від шоку. – Ні, я не злочинець, тому нічого на мене так дивитися, - помітив він мою маніпуляцію та розширені від напруження очі.

- Ммм, я й не подумала, що ти…

- Авжеж, - усміхнено хитнув головою Роман і продовжив: - Ми з дружиною нещодавно розлучилися і тепер вона відібрала в мене дитину. Згідно суду: я маю право бачитися зі своїм сином один раз на місяць і тільки під наглядом моєї колишньої.

- Бачу батько з тебе був такий собі.

- Не можу не погодитись. Я мало приділяв уваги дружині та синові, але я багато працюю. Заробляю гроші щоб моя сім’я ні в чому собі не відмовляла. Хіба погано, коли родина добре забезпечена фінансово? До того ж, колишня не бажала працювати, а от витрачати любила. І навіть тут я їй не вгодив.

- Але твоя колишня цього не оцінила, - із розумінням хитаю головою.

- Тепер я залишився абсолютно один і що робити далі, навіть не уявляю, - зітхнув Роман. – Податися на поклик долі і тонути в сотнях молодих дівчат? А потім що?

Невизначено веду плечем, трохи здивована його словами.

- А потім знайдеш собі іншу дружину. Але не шукай схожу на неї, шукай кращу, але точно не таку саму.

- Дякую за пораду, - сердито виплюнув Роман крізь зуби і знову різко розвернувся обличчям до темних вод річки. – Я у відчаї. Не думав, що моя робота зруйнує те, що я так старанно вибудовував роками: побудував дім, посадив дерево, породив на світ сина… Ну, ти розумієш про що я. Мені вдалося виконати план стереотипу від слова ідеально, але натомість отримав поразку. І як я тільки докотився до такого?..

Я дивилася на чоловіка, гарного, мужнього але водночас і такого слабкого. Роман був зламаний. Можливо я б і подумати не могла, що він може довести себе до такого стану аби ми зустрілися при інших обставинах, але я бачу його таким, яким він є зараз: справжнім і без маски.

- Ну а в тебе, що сталося? – перервав затягнуту паузу він, поглянувши на мене. – Давай розповідай. Тепер ти знаєш мою історію, далі твоя черга поділитися своєю.

- Так, - говорю відсторонено, часто кліпаючи очима. – Твій випадок справді жахливий, це так несправедливо…

- В тебе є діти? – несподівано запитав він.

- Ні, - засоромившись кручу головою і опускаю погляд. – Ми з чоловіком… У нас немає дітей.

- Так значить ти одружена, - констатує факт.

- Одружена, але не щаслива. Прикро та все ж правда, - відводжу погляд в сторону. – Сім років подружнього життя не принесли багато плодів, лише одні розчарування.

- Шлюб – це в першу чергу праця над відносинами. Постійний розвиток та гармонія. Не кожній парі вдається цього дотримуватися.

Мовчки ковтаю і вирішую перевести тему на основну.

- Сьогодні я або мій колега мали отримати підвищення на роботі, - мовляю на одному диханні. – Але перемога дісталась не мені.

- Значить твоєму колезі пощастило, - хмикнув Роман, дістав з кишені пачку сигарет та підпалив одну. В повітрі запахло димом і я автоматично зморщила носа – ніколи не любила аромат сигарет.

Спостерігаючи за тим, як Роман видихає сизий дим, мовляю:

- Йому пощастило точно так само, як і мені.

- І що це значить? – насупив брови Роман.

- Підвищення віддали абсолютно сторонній людині, впевнена, що той хлопчисько отримав посаду через хороші знайомства, а не за власний розум.

Роман із розумінням хмикнув.

- В такому разі, твій бос справжній телепень. Думаю він зробив суцільну помилку, що не назначив тебе на посаду котру ти хотіла. Мені здається, що ти з тих людей, котрі добре знають свою справу та повністю віддаються роботі.

- Дякую, але Станіслав Олександрович схоже іншої думки.

- Плюнь на нього з високої гори і гордо йди до переможної вершини, котра стоїть на твоєму шляху. Думаю тобі повинно пощастити хоча б в чомусь. Якщо в особистому житті проблеми, на роботі не менше клопоту, то з друзями точно повинно щастити, а там і все інше підтягнеться.