1.1

- Що це з нею? – здивовано підняв куточок губи Арсен.

- Не зважай, в неї кожного дня щось трапляється. Вона постійно така. Анна рідко буває в гуморі, - відмахнувся Гектор.

Арсен хмикнув поглянувши у напрямку вікна, обійшов стіл та знову опинився поряд із Гектором.

- Я розумію, що все це стало справжньою несподіванкою для вас, адже ви очікували на підвищення в кар’єрі, а отримали дулю ще й без масла. І я чудово розумію чому Анна злиться, дивно, що ти відносишся до цього нормально, - істерично гигикнув Арсен. – Буду відвертим: історія з вашим підвищенням була лише грою для Станіслава, насправді він затвердив мене на цю посаду відразу, як тільки місце стало вільним.

- Тоді навіщо взагалі було влаштовувати цей спектакль?

- Не знаю, запитай у свого боса, - потиснув плечами Арсен, після чого примружився і хитро поглянув на свого співбесідника. – А скажи… Як давно ти знаєш Анну?

Гектор протяжно випустив повітря із легень, поглянувши на стелю та засунувши руки до кишень штанів так, що вони опустилися на пару сантиметрів вниз.

- Достатньо довго щоб зрозуміти всю її чарівну натуру, - саркастично мовив він. – Ми працюємо в одній компанії майже дев’ять років, але я з’явився тут перший, - повідомив Гектор, з якоюсь несамовитою гордістю, ніби власноруч збудував стіни будівлі в якій вони зараз знаходяться.

Арсен насупив брови про щось сильно роздумуючи, а Гектор посміхнувся, смикнувши куточком губи.

- А чому ти цікавишся нею?

- Сподобалась. Може бути багато причин по яких у мене виникли види на Анну, наприклад її поведінка. Жінка може бути злою, якщо в неї довго не було чоловіка, - задумливо говорив Арсен. – До речі, у неї хтось є?

По кабінету рознісся неприхований сміх Гектора.

- А ти не промах. Вирішив покласти на неї око?

- Я не винен, що моє око дало особливий імпульс в мою свідомість, - невимушено потиснув плечами Арсен.

Гектор хмикнув.

- Навіть не сподівайся, Анна одружена.

- Схоже вона не сильно щаслива у шлюбі.

- Вона ніколи не розповідає про особисте життя, а я не суну носа куди не просять.

Хитро поглянувши на Гектора, Арсен всівся на стілець.

- Що ж, я полюбляю долати перешкоди на своєму шляху і зазвичай виходжу переможцем із будь-якої ситуації, - самовдоволено посміхнувся він.

- Думаю, Анна тобі віком не підійде.

- Це не важливо, якщо не моє але подобається мені – значить привласню, - відмахнувся Арсен і весело підморгнув Гектору.

***         

«Своє тридцятиріччя я відгуляла з розмахом, принаймні в моїх планах так і повинно було бути. Але головну подію цього року зіпсував Віктор. Він так напився, що заснув посеред святкового залу без штанів в одній спідній білизні. Ганьба та й годі на мою голову. Ніхто навіть уявити не може наскільки в той момент мені було соромно та і по обличчям гостей я бачила, що вони не відображали жодного захвату від сцени, що влаштував мій коханий чоловік. По поведінці деяких своїх друзів я бачила жалість до своєї персони, тому швидко поспішила до туалету щоб ніхто не міг побачити моїх палаючих від сорому щік та повного розпачу на обличчі»…

Ховаючи спогади місячної давності у самий потаємний куточок своєї свідомості, повертаю голову вправо та дивлюся прямо перед собою у вікно, за яким пролітає міський пейзаж. Вже стемніло. Я блукала по барах наче людина, що перебуває в пошуках власного сенсу існування і навіть сама того не помітила, як на вулиці опустилися сутінки. Коли викликала таксі – стемніло зовсім. Автомобіль довелося чекати довше ніж зазвичай: через 15 хвилин мої щелепи міцно стискалися від роздратування, а ще через 15 в недотепного водія полетіла гнівна тирада нецензурних слів та обіцянки поскаржитися в службу таксі за трату мого дорогоцінного часу, коли він приїхав щоб забрати мене. Чоловік років тридцяти вибачився, роблячи посилання на те, що являється новеньким в нашому місті, а оскільки ще не вивчив всі маршрути до ідеалу – трохи заблукав. І це з влаштованим навігатором в машині!

Вдалині замаячив чорною скалою величезний міст через річку, що з’єднував одну частину міста з іншою, такий собі український Нью-Йорк. Чорні води десь внизу блищали відблисками повні, зачаровуючи погляд. Якщо дивитися у річку довше ніж одну хвилину, можна було впасти обличчям вниз під магічною дією земного тяжіння та з головою потонути в темряві (звичайно, це все в переносному сенсі, але в річку й справді хотілося поринути ціляком).

- Зупиніть будь ласка на мосту, - прошу водія, коли ми опинилися зовсім поряд.

Сріблястий автомобіль слухняно загальмував. Відкриваю сумочку, розплачуюсь та покидаю салон, після чого обертаюся на густий голос таксиста:

- Вас почекати?

- Ні, дякую, - мовляю зачиняючи за собою двері.

Тепле літнє повітря вдарило в ніздрі сумішшю запахів річки та якихось парфумів. Повертаю обличчя вліво і бачу темну високу фігуру чоловіка, котрий стояв на мосту, спираючись обома руками на перила. Погляд його очей був чітко зосереджений на чорних водах.

- Збираєтеся стрибати? Тоді почекайте мене, я складу вам компанію, - голосно мовляю прямуючи до нього.