Розділ 1

АННА

Робочий день майже закінчився, коли силует Станіслава Олександровича перекрив собою вихід з мого кабінету. Зітхаю та розумію, що тепер на вчасне повернення додому точно сподіватися не варто. Бос завжди полюбляв з’являтися невчасно, особливо тоді, коли до завершення робочого дня залишалося лише якихось дві хвилини і починав завалювати працівників різними завданнями.

Мій погляд впирається в його червону краватку, ніби щойно куплену в магазині і завмирає. Широкі плечі боса завжди обтягував блакитний, зелений або сірий піджак. Сьогодні випала неймовірна честь блакитному кольору і саме думка про це, викликала мою посмішку.

- Через п’ять хвилин чекаю у своєму кабінеті, - зігнув він лінію своїх губ, кинув швидкий погляд на наручного годинника, після чого підняв на мене погляд сірих наче сталь очей. - Хочу побачити результати роботи над якою ви трудились цілий місяць.

Мої брови згинаються допитливою лінією.

- А чому не в залі для засідань?

- Я повинен оцінити обраних мною працівників. Для трьох чоловік, враховуючи мою персону – місця буде вдосталь і в моєму кабінеті, - на весь простір розлетівся скрип його лакованих чорних туфель, коли він круто розвернувся та широким кроком подався до коридору.

Посміхаюся ще ширше. До цього дня я була готова ще тиждень тому. Все, що мені потрібно – це взяти макет та вийти за двері на зустріч долі.

***

Посмішка Гектора напроти, завжди викликала в мені бурю неприємних емоцій, а пряний аромат парфумів змушував задихатися. Мій колега. Мій конкурент. Завжди виглядає немов з голки: гладко зачесане волосся лежало просто ідеально, чорний костюм завжди випрасуваний говорив про консервативність свого носія, а саме головне – широкі розправлені плечі та поважна хода (жінки з нашого відділу собі шиї звертають, коли Гектор проходить повз них). Погляд його проникливих очей та привітна посмішка (в мою сторону вона завжди була з легкою долею насмішки) викликали довіру у всіх, всіх окрім мене. Чортів негідник. Ненавиджу.

- Ну то що Анно? – долетів до вух голос мого боса, вириваючи з власних роздумів. Посмішка Гектора стала ще більш насмішливою, коли я розгублено кидаю на нього погляд і відводжу очі.

- Ви про що? Повторіть будь ласка ще раз Станіславе Олександровичу.

Мій бос стомлено потер очі двома пальцями і поглянувши на стелю мовив:

- Ваш проект.

- Ох, так! – швидко підхоплююсь з місця, абсолютно впевнена у своїй перемозі і підбігаю до самого кінця столу, де знаходяться дві роботи архітектурних макетів: одна Гектора, інша моя.

Схопившись за макет двома руками ледь не падаю – високий каблук на туфлі вирішив познущатися наді мною як раз вчасно. Із губ мого конкурента вирвався неприхований смішок.

- Може давайте я почну? Так діло піде швидше, – мовив Гектор до боса, а я напружуюсь.

- Спочатку вислухаємо Анну, твоя черга також підійде. Анно давайте швидше, я не маю жаги провести цілий вечір в офісі через вас, - терпляче подав голос Станіслав, уважно спостерігаючи за кожним моїм рухом.

- Так, зараз, - несу проект до свого місця та ставлю перед босом, долоні пітніють видаючи моє нервування. Так дивно, тому що деякий час назад я не хвилювалася зовсім. Це все Гектор винен. Його присутність збиває мене з пантелику. Саме головне не дивитись на нього і не бачити глузливу посмішку цього нахаби.

Підсуваю макет до середини столу, а краєм ока помічаю, що Гектор зацікавлено подався вперед підперши двома пальцями гладко поголене підборіддя. Станіслав теж обперся кулаками на свій стіл оцінюючи те, що відкрилося його очам.

- Я пропоную побудувати на місці старого складу спортивний комплекс. В проект входить басейн, сауна, спа-салон, а також безліч приміщень для занять фітнесом та важкою атлетикою…

- Стоп, - різко зупинив мою річ Станіслав. – Я зрозумів вашу ідею, тепер ти Гекторе, показуй, що в тебе там.

Гектор задоволено піднявся з місця, а на моєму обличчі відобразився справжній шок.

- Почекайте, але ж я ще не закінчила. Моя презентація ще навіть не почалася. Це не чесно Станіславе Олександровичу, - моєму обуренню немає меж. Яка несправедливість.

- Схоже твій проект виявився пустим, як чашки твого бюстгалтеру Анно, - Гектор прошепотів так щоб його почула тільки я, коли забираючи свій проект, ми зіткнулися лобами і він зайняв моє місце.

Я навіть не слухала в чому полягала ідея проекту Гектора, мої думки літали низько, десь поблизу самого пекла. Але приблизно через одну хвилину Станіслав обірвав і Гектора, мій конкурент незрозуміло смикнув куточком губи. Бачу його розгубленість і посміхаюся сама собі – так тобі і треба! Встаю з місця та повільно схиляюся до його вуха щоб прошепотіти вкрадливим і водночас звабливим голосом завітні слова:

- Схоже в твоєму проекті пустоти не менше, ніж у тебе в штанях Гекторе, - переможно поглянувши на нього, знову опускаюся на стілець.

Гектор сердито примружив очі, різким рухом забрав зі столу макет на останок подарувавши мені спопеляючий погляд і через декілька секунд непорушно сидів на своєму місці.

Бос міряв кроками власний кабінет, схрестивши руки на грудях.