22.

Андріан виїхав з офісу раніше, ніж зазвичай. Увесь шлях до маєтку він нервово стискав кермо й прокручував у голові події дня — радів, що нарешті наважився проявити ініціативу у стосунках з Веронікою, і у той же час… відчайдушно сподівався, що не пошкодує про це. Повернувшись додому, він застав хлопців у вітальні: Рон дивився телешоу, вальяжно розпластавшись на дивані, а Джеймс робив якісь помітки у товстому блокноті, періодично звіряючись з таблицею на екрані ноутбука.

Андріан зупинився посеред кімнати, покашляв у кулак і, трохи ніяковіючи, мовив:

— Хлопці... Щодо вихідних на яхті, — він розправив плечі, щоб виглядати впевненіше. — Змінилися плани. Ви зі мною не їдете. Ми будемо самі — тільки я і Вероніка. 

— Чого це?

— Бо я запросив її на побачення. 

Рон аж підскочив на дивані, випустивши пульт із рук:

— Ти з глузду з'їхав?! По-перше, я вже все замовив на чотирьох! А по-друге... Андріане, це просто смішно! Ти покликав її на побачення тільки після того, як дізнався, що це збираюся зробити я! Так нечесно, кузене. 

— Я ні з ким не змагаюся! — відрізав Андріан, складаючи руки на грудях. — Я і так хотів це зробити. І чхати, що ти про це думаєш. 

— Ой, та не розказуй! — вигукнув Рон. — Хтось просто дуже любить змагатися! Вона не цікавила тебе, поки не з’явилася конкуренція.

Джеймс повільно опустив книжку на коліна й зітхнув, дивлячись на них:

— Гей, ви дорослі, серйозні чоловіки, а поводитеся зараз як підлітки, у яких заграли гормони.

— О, а ти в нас, звісно, наймудріший? — Андріан різко розвернувся до свого друга, примружившись. — Ти сам не кращий за нас, Джеймсе! Підлещуєшся до Вероніки з перших секунд перебування в Чикаго.

— Що з амаячня? — заперечив той. — Я не підлещувався до неї.

— А хто їй сьогодні на роботу букет надіслав, га? — випалив Андріан. — Хіба не ти?

Рон нервово засміявся, закинувши голову назад:

— Нічого собі! Ще не вистачало, аби в нас тут третій суперник з’явився! 

— Та який із нього суперник? — імпульсивно кинув Андріан, знімаючи піджак. — Пів року тому він взагалі помирати готувався. Якщо Вероніка й погодиться піти з ним на побачення, то тільки... із жалості.

У вітальні раптово зависла важка тиша. Андріан одразу ж зрозумів, що перегнув палицю. Його обличчя залила фарба сорому, він потер скроні й тихіше додав:

— Вибач, Джеймсе. Це було грубо. Я не мав права таке казати.

Проте Джеймс лише щиро, трохи іронічно посміхнувся:

— Та заспокойся. Чесно кажучи, я навіть радий, що про мою хворобу нарешті почали жартувати. Але... не списуйте мене з гри раніше часу. Я теж цілком здатен подобатися жінкам. І чарівності мені не позичати.

— Ой, та ви обидва мені не суперники! — хмикнув Рон, розправляючи плечі. — Якщо Вероніка когось і обере, то це мене. Я молодший, енергійніший, веселіший і, будьмо чесними, симпатичніший. Саме такий легкий і позитивний батько потрібен її дитині!

— У її дитини вже є батько! — гаркнув Андріан, і його вилиці звело від люті. — І це я!

— Ти — лише біологічний батько, Андріане, — подав голос Джеймс, хитро примружившись. — А справжнім батьком стане той, з ким залишиться Вероніка. Хто виховуватиме цього малюка щодня, читатиме йому казки й вчитиме кататися на велосипеді.

— Згоден! — підхопив Рон. — І я впораюся з цим краще за всіх! 

— Ти? Та ти про себе не можеш подбати! — заперечив Андріан. — А дитині потрібні дисципліна, стабільність і якісна освіта!

— Дитині потрібна любов і турбота, а не твої бізнес-плани, — м'яко втрутився Джеймс. — Повір, у мене великий досвід спілкування з дітьми. Більший, ніж у вас обох разом узятих.

Чоловіки почали гаряче й голосно сперечатися, перебиваючи один одного й міряючись уявними батьківськими талантами. Повітря у вітальні наелектризувалося до межі. І саме у розпал цієї суперечки вхідні двері рипнули. До маєтку зайшла Вероніка.

Усі троє миттєво замовкли. Запала важка тиша. Андріан одразу вдавано поправив краватку й взявся вивчати картину на стіні; Рон із найсерйознішим виглядом знову уткнувся в телевізор, по якому якраз йшла реклама; а Джеймс розгорнув книжку й зробив вигляд, що заглиблений у читання.

Вероніка зупинилася в холі, здивовано переводячи погляд з одного на іншого. Поведінка чоловіків виглядала неймовірно підозріло й дивно. Але дівчина була настільки виснажена за день, що не мала сил розбиратися в їхніх дивацтвах.

— Доброго вечора, — тихо мовила вона. — Я... сьогодні пропущу вечерю, одразу піду до себе. Дуже втомилася.

— Добре, Вероніко, відпочивай! — хором, аж занадто солодкими голосами відгукнулися чоловіки. — Дай знати, якщо щось знадобиться!

Як тільки стихли її кроки, Андріан нахилився ближче до хлопців:

— Так, слухайте сюди. Усі наші суперечки — безглузді. Обирати все одно їй. Тому я пропоную чесну боротьбу. Без брудних маніпуляцій. Згодні?

— Ха! Звісно! — з викликом всміхнувся Рон, підвівшись з дивана. — Я настільки впевнений у своїй перемозі, що готовий закластися! Як щодо парі?

— Думаєш я злякаюся? Не цього разу! — без вагань відрізав Андріан.

Вони обидва повернулися до Джеймса. Той похитав головою, зітхнувши:

— Ну ні, хлопці... Це вже занадто. Укладати парі на жінку? Це якось огидно. Ми ж не в коледжі.

— Цей здався, — підколов його Рон із широкою посмішкою. — Мінус конкурент. Як я і думав.

— Ні, я просто вище цього! — насупився Джеймс.

— Він вчасно усвідомив, що шансів нуль, — підхопив Андріан, злісно примружившись. — Цей блідий фермер ніколи не підкорить серце Вероніки. Нехай шукає дівчину десь у селі.

Джеймс подивився на них, трохи вигнув брову, а потім хмикнув:

— Ну гаразд. Ви самі напросилися. Я в грі, — важко зітхнув. — Побачите, як фермер утре вам носа.

— Чудово, — підсумував Рон. — Правила прості: переможе той, кого обере Вероніка. А переможець має право вимагати від двох інших виконання будь-якого бажання.