19.

Андріан покінчив зі сніданком, зняв із вішалки піджак і попрямував до виходу. 

— Постривай!

Рон підхопився зі свого місця настільки різко, що стілець жалібно скрипнув по паркету. На ходу засовуючи до рота рештки тосту та шматок сиру, він наздогнав Андріана.

— Я з тобою! — пробурмотів Рон, важко ковтаючи. — Підвезеш мене в центр? Маю там пару зустрічей, а свою машину лишив на сервісі.

Андріан зітхнув, окинувши кузена критичним поглядом, але суперечити не став:

— Гаразд, сідай. Тільки швидше, бо я й так запізнююся. І крихти струси з себе!

За хвилину чорний позашляховик Андріна виїхав за ворота маєтку й попрямував затишною приміською трасою. У салоні панувала тиша, яку порушував тихий шелест шин по асфальту та мірне гудіння двигуна.

— Я сьогодні спостерігав за Джеймсом... — першим перервав мовчанку Рон, споглядаючи, як за вікном миготять сосни. — Чесно, Андріане, мені страшно за нього. Він намагається триматися бадьоро, але ця блідість...

Андріан міцніше стиснув кермо, не відводячи погляду від дороги:

— Мені теж страшно, Роне. Дуже. Бачити його таким і розуміти, що ти безсилий — це катування. Але з іншого боку... згадай, чому він взагалі приїхав сюди й попросився пожити з нами. Він утік від родини саме для того, щоб не бачити цих нескінченних співчутливих поглядів і не чути зітхань сім’ї. Він не хоче, аби його жаліли чи робили з нього кришталеву вазу. Я пообіцяв йому, що ми поводитимемося як зазвичай. І ми маємо тримати слово. Ясно?

Рон мовчки кивнув, погоджуючись із аргументами кузена, і вирішив, що краще перемкнутися на більш позитивну тему, аби не заганяти обох у тугу.

— Щодо вихідних: я сам замовлю яхту й усе підготую, — Рон розправив плечі й потягнувся. — Капітан, смачна їжа, маршрут — усе буде на вищому рівні.

— Тільки не перестарайся, я не хочу щоб це виглядало занадто пафосно. Уяви, що за все плачу не я, а ти. Тоді твої пориви витрачатися на розкіш суттєво знизяться. 

— Домовилися. 

— Але спершу треба спитати Вероніку, чи вона поїде з нами, — з сумнівом зауважив Андріан, плавно перелаштовуючись у сусідню смугу. — Не факт, що взагалі погодиться.

— Та точно погодиться! — впевнено махнув рукою Рон. — Не переживай. У нас із нею склалися чудові, теплі відносини. Вона прекрасно сприймає мої жарти, та й взагалі ми легко знайшли спільну мову. Я її вмовлю.

Ці слова зачепили Андріана за живе. Він кілька секунд мовчав, відчуваючи, як усередині зароджується дивне, пекуче відчуття неповноцінності.

— Знаєш... мене це насправді дивує, — повільно мовив він, не приховуючи долі гіркоти у голосі. — Чому Джеймс і ти змогли так швидко здружитися з нею? Чому з вами вона розслаблена, а між нами завжди відчувається така напруга? Чому я не можу так само легко увійти в її коло довіри?

Рон повернув голову й уважно подивився на нього, а потім розплився в легкій, трохи іронічній посмішці:

— А ти сам як гадаєш? Андріане, вона роками бачила в тобі лише суворого, вимогливого боса, перед яким треба витягуватися в струнку. Та й зараз ти не дозволяєш собі розслабитися й розкритися їй як людина. Чесно? Я б на її місці сам тебе боявся.

— Не перебільшуй! — Андріан аж нервово смикнув плечем, від чого машина трохи хитнулася. — Що за нісенітниця? Як ще мені розкритися? Я й так цілком відкритий! Я надав їй дім, подбав про її безпеку, вирішую всі її наявні та майбутні проблеми…

— Але при цьому ти настільки напружений та суворий, Андріане, що коли входиш у кімнату, то повітря у ній стає холоднішим на пару градусів.

Андріан зціпив зуби, насупившись і готуючись видати нову порцію виправдань, але Рон нахилився трохи ближче й абсолютно невимушено, наче між іншим, додав:

— Взагалі-то, я от що думаю... Може, мені варто запросити Вероніку на побачення? Минуло три місяці відколи ми з Ліною порвали. Гадаю, я вже готовий до нових стосунків.

Андріан з'їхав на узбіччя й так різко натиснув на гальма, що гума жалібно вискнула проїжджою частиною. Машина зупинилася, і обох чоловіків за інерцією хитнуло вперед.

— Ти з глузду з'їхав?! — вихопилося в Андріана. Він обернувся до кузена, відчуваючи, як до скронь прилила гаряча хвиля гніву. Його пальці так міцно стиснули кермо, що суглоби побіліли. — Яке ще, у біса, побачення?!

— Ей, заспокойся, — Рон вирівнявся у кріслі й поправив ремінь безпеки. Проте в його очах палав виразний промінчик виклику. — Що тут такого? Вона вільна приваблива жінка, я — вільний чоловік. 

— Вона не вільна! Вона вагітна моєю дитиною! — відрізав Андріан, і його голос прозвучав куди різкіше й голосніше, ніж він планував.

— І що? Вагітність робить її твоєю власністю? — Рон звів брову, спостерігаючи за реакцією кузена. — Ти сам казав, що між вами немає нічого, крім суто робочих та батьківських обов'язків. І що ти не збираєшся будувати з нею стосунки через свій давній страх знову обпектися. То чому я не можу спробувати? Та й майбутня дитина мені не завада… навпаки — бонус!

— Ти не зустрічатимешся з нею.

— Чому?!

— Бо в тебе на думці тільки секс. 

— А от і ні! Якби це було так, то я б познайомився з кимось у Тіндері. 

Андріан зціпив зуби так, що аж вилиці звело. Кожне слово Рона било точно в ціль, змушуючи його закипати зсередини. Він сподівався, що кузеном керує звичайна провокація — Рон завжди любив перевіряти його на міцність, — але сам факт того, що хтось інший може бути поруч із Веронікою, викликав у ньому дику, майже первісну лють.

Він мовчки розвернувся до дороги, увімкнув поворотник і плавно вивів автомобіль назад у потік машин.

— Навіть не думай підходити до неї з такими пропозиціями, — карбуючи кожне слово, тихо повторив Андріан. Його голос повернув собі ту саму крижану суворість, про яку щойно казав Рон. — Їй зараз не до тебе.

— От і перевіримо.

Андріан вирулив із приміської траси й спрямував авто в густий потік ранкового транспорту. Вони заїхали у місто, де між високими скляними хмарочосами вже вирувало звичне ділове життя, а вулиці повільно поглинав ранковий затор.