18.

Наступного ранку Андріан насилу змусив себе відірвати голову від подушки і спуститись до їдальні. Рон та Джеймс саме закінчували сніданок. Рон із захопленням щось гортав у планшеті й періодично відпивав з великого кухля свою фірмову каву з вершками і тонною цукру, а Джеймс, позіхаючи, намащував джем на тост. Судячи з того, що на ньому досі були піжамні штани, він планував невдовзі повернутися у ліжко. 

Андріан на мить застиг у дверях, швидким поглядом окинув кімнату.

— А де Вероніка? — ніби між іншим запитав він, підходячи до кавомашини й намагаючись надати голосу максимально бадьорого тону. — Вона вже прокинулася?

— Не тільки прокинулася, а й поїхала, — відповів Рон, навіть не відриваючись від екрана. — Сказала, що їй треба встигнути у клініку до початку робочого дня.

Андріан різко повернувся, так і не наповнивши чашку до кінця. Всередині все похололо, а серцебиття пришвидшилося.

— У клініку? Вона щось казала? Їй стало зле? Чому вона не розбудила мене, я б її відвіз! — випалив він, не приховуючи раптового спалаху тривоги. У голові вже пронеслися найгірші сценарії: від ускладнень до раптового нездужання.

Джеймс тихо пирхнув у свій кухоль, а Рон нарешті відклав планшет і здивовано витріщився на кузена.

— Вау, ну і панікер! Видихни, — посміхнувся Джеймс, піднімаючи долоні в заспокійливому жесті. — Все з нею в порядку. Вона просто мала здати якийсь плановий аналіз крові. Щось пов’язане з глюкозою, якщо не помиляюся.

Андріан послухався друга і повільно видихнув, відчуваючи, як напруга трохи відпускає.

— Ого, Андріане, — зловтішно протягнув Рон, розпливаючись у широкій усмішці. — Я й не знав, що в тобі прихований такий потужний інстинкт… квочки. Вона просто пішла здати кров, а ти вже готовий викликати гелікоптер рятувальників!

— Я просто… відповідально ставлюся до її стану, — сухо мовив Андріан, повертаючись до своєї кави, аби приховати ніяковість. — Коли чекатимеш на власну дитину, то зрозумієш.

— Е ні, друже, це не просто відповідальність. Це шиза, — підхопив Джеймс, переглядаючись із Роном. — Уявляю тебе через кілька місяців: бігатимеш за нею з подушками, щоб вона, не дай Боже, не сіла на щось тверде, і контролюватимеш кожен її подих. З тебе вийде неймовірно гіперопікунський татусь.

— Татусь-квочка, якщо бути точним, — згагиготів Рон. — Заборонить дитині навіть пукати без нагляду й змусить носити захисний шолом. При чому постійно.

Андріан відсунув стілець.

— Я справді останнім часом на нервах, — зітхнув він, потерши скроні. — На роботі завали, вагітність Вероніки… а тепер я ще й змушений особисто контролювати всю цю судову тяганину стосовно її квартири.

Рон не витримав і голосно пирхнув, ледь не поперхнувшись кавою:

— О так, це особливо складна задача! Судитися з самим собою — це ще та морока, брате. Головне — не програй власному адвокату.

— Роне, замовкни, — суворо відрізав Андріан, зиркнувши на нього спідлоба.

— Та чого ти? — знизав плечима Рон, розкинувшись на стільці. — Вероніки ж немає вдома. Можемо без страху бути застуканими обговорювати всі твої брудні справи. Чесно, не знав, що ти такий аферист…

— Але потот був твоєю ідеєю!

— Я сказав це жартома. Хто ж міг подумати, що ти дійсно зруйнуєш її квартиру?! Я досі у шоці, якщо чесно.

— Мені неприємно це обговорювати, — тихіше мовив Андріан, і в його голосі прорізалася щирий докір сумління. — Після того, як я побував у її квартирі й побачив, наскільки вона розчавлена цим потопом... я справді пожалкував, що організував усе це. Але з іншого боку… інакше б вона ні за що не погодилася переїхати до мене.

— Ну, взагалі-то, вона й зараз не планує затримуватися у тебе надовго, — м'яко зауважив Джеймс, покручуючи в руках чашку. — Вона вже активно шукає нове житло. Навіть за сніданком переглядала оголошення про оренду та питала мою думку стосовно кількох квартир.

Андріан різко випростався, а його брови зійшлися на переніссі.

— Я не хочу відпускати її, — відверто зізнався він, подивившись на друзів. — Чому вона не може жити тут до кінця вагітності? Чим її не влаштовує мій дім? Тут є все для її комфорту, абсолютна безпека, цілодобовий догляд…

— Твій дім не влаштовує Вероніку присутністю… тебе, — з єхидною посмішкою підхопив Рон.

Джеймс не втримався й теж тихо засміявся, похитавши головою.

Андріан лише зціпив зуби, ігноруючи їхні кпини, і рішуче мовив:

— Насміхайтеся скільки завгодно, але я обов'язково вигадаю спосіб затримати її тут якомога довше. І, до речі, я був би дуже вдячний, якби ви теж трохи напружили мізки й накидали мені пару ідей.

— О ні, друже, вибач, — підняв руки Рон. — Я зранку взагалі не здатен напружувати мізки. Мої звивини вмикаються не раніше обіду.

— А мої мізки не так давно перенесли операцію, — Джеймс постукав пальцем по голові. — Тому вони наразі зовсім не придатні для того, щоб генерувати підступні плани.

Попри те, що Джеймс сказав це жартівливим тоном, після слова «операція» у повітрі миттєво зависла важка, ніякова тиша. Рон одразу припинив посміхатися, а Андріан стиснув челюсті, перевівши погляд на друга. Усі троє замовкли.

Щоб якось розрядити напружену атмосферу, Рон голосно ляснув долонями по столу:

— Так, хлопці, досить цієї похмурості! Нам усім треба просто відпочити. Вибратися кудись на вихідних і, звісно ж, запросити Вероніку з собою.

Джеймс спершу негативно похитав головою, збираючись відмовитися, але на мить замислився. Ідея насправді була не такою вже й поганою.

— Хм... Можливо, прогулянка на яхті? — запропонував Джеймс, звівши погляд на Андріана. — Свіже повітря, вода, жодної метушні. 

— А оце вже чудова думка! — підхопив Рон, розпливаючись у посмішці. — Я не проти зайнятися риболовлею. І знаю, де можна орендувати яхту.

Андріан задумливо погладив підборіддя, уявляючи цю поїздку, і нарешті повільно кивнув:

— Яхта кажете... Так. Це дійсно непогана ідея.