16.

Вероніка раптом зловила себе на думці, наскільки дивно й легко їй спілкуватися з Джеймсом. Вони знайомі лише кілька годин, а вона вже виклала йому такі особисті деталі своєї біографії, про які здогадувався далеко не кожен із її давніх знайомих. Почуття затишку поруч із цим чоловіком згладжувало всі бар'єри.

Вирішивши перевести тему й дізнатися трохи більше про самого співрозмовника, Вероніка м'яко запитала:

— А як довго ти плануєш залишатися в Андріана?

Джеймс поволі знизав плечима, подивившись кудись убік темного озера.

— Планував приїхати на місяць, але... дивитимуся по обставинах.

У його голосі промайнув ледь помітний сум. Вероніка відчула, що про ті самі «обставини» чоловік говорити не хоче або просто ще не готовий. Як би цікаво їй не було, вона вирішила поважати його особисті кордони та не розпитувати далі. Можливо, трапиться нагода, і він сам розповість. 

Джеймс спіймав її замислений, трохи співчутливий погляд і тихо засміявся, намагаючись розрядити атмосферу:

— Мабуть, збоку все це виглядає трохи дивно й загадково? 

— Є таке. 

— Можеш бути спокійна, Вероніко. У мене немає жодних проблем із законом і я не переховуюсь від поліції. 

— О ні, я й не думала підозрювати тебе в чомусь подібному! — з усмішкою запевнила вона. — Мені просто цікаво дізнатися про тебе більше. Звідки ти взагалі приїхав?

— З далекої глухомані, — трохи розслабився Джеймс. — Я живу на великому ранчо разом із родиною. У нас сімейний бізнес: я, троє моїх братів, сестра та її чоловік займаємося вирощуванням овочів і розведенням овець. 

— Овець? Нічого собі! — здивувалася Вероніка. — Як цікаво!

— А ще ми маємо власну невеличку сироварню. До речі, я привіз добрячі шматки Дерт Лавера та Пепато, їх мають подати на сніданок. Сподіваюся, що тобі сподобається. 

— А я сподіваюсь, що мене не знудить. Якщо це станеться, то заздалегідь попереджаю, що це не через сир, а через токсикоз.

— Зрозумів, — засміявся Джеймс. — Наразі я виконую обов'язки менеджера з продажів — шукаю можливості для розширення та нових співпраць. Хочу використати час проживання в Андріана, щоб завести користі знайомства серед місцевих бізнесменів і, можливо, вийти на нові ринки. Мої рідні не дуже хочуть займатися настільки нудними справами.

— Боже, це звучить просто неймовірно... — щиро захопилася Вероніка. — Я завжди мріяла про велику, дружню родину. Твоя розповідь про сімейну справу звучить як щось абсолютно ідеальне, майже казкове.

— У мене дійсно дуже хороша сім'я, — очі Джемса на мить засяяли душевним світлом. — Ох, ти би бачила, що робиться, коли всі племінники збираються в одному будинку. Це суцільний хаос! Інколи здається, що вони просто не вміють сидіти на місці. А ще вони постійно змушують мене грати в хованки чи кататися на конях. З ними ніколи не буває сумно.

— А у тебе самого є діти? 

Джеймс похитав головою.

— Поки ні. Але я, на відміну від тебе, зовсім не вважаю себе старим дідом, — з легким бешкетним прижмуром кинув він. — І хочу вірити, що в мене ще все попереду. А ти сама кого більше хочеш — хлопчика чи дівчинку?

Вероніка задумливо покрутила в руках баскетбольний м'яч:

— Чесно? Навіть не знаю. Я буду безмежно рада будь-якій дитині. Головне — аби вона народилася здоровою.

Вона ненадовго замовкла, а потім трохи зніяковіло зізналася:

— Насправді останніми днями я начиталася купу всілякої літератури про вагітність, перші триместри та всі можливі патології плода... І тепер сама себе накрутила. От через ці тривожні думки й не можу нормально спати.

Джеймс тепло усміхнувся й поклав свою долоню поруч із нею на лаву, заспокоюючи самим лише спокійним тоном:

— Навіть не забивай собі цим голову, Вероніко. По-перше, в Андріана чудові гени. Я знаю його з глибокого дитинства, і він взагалі нічим не хворів. Хіба що іноді майстерно прикидався хворим, щоб прогуляти уроки в школі.

Вероніка тихо розсміялася, уявивши маленького й серйозного Андріана, який вдає з себе недужого.

— А по-друге, — продовжив Джеймс вже серйозніше, — найважливіше зараз — це твій внутрішній настрой. Налаштовуйся тільки на позитив. Якщо ти не допускатимеш поганих думок у свою голову, то усе буде добре. Думки дивовижно матеріальні… Повір, я переконався у цьому на власному досвіді.

— Твоя правда... — кивнула Вероніка. У цю мить вона не стрималася й со солодко позіхнула, прикривши рот долонею.

Джеймс миттєво піднявся на ноги й підхопив м'яч:

— Так, усе, підйом! Ти вже давно повинна спати. Тобі й малюку потрібен повноцінний відпочинок.

Він дружньо простягнув їй руку, допомагаючи підвестися:

— Ходімо, я проведу тебе до кімнати, а потім і сам спробую нарешті трохи поспати.

Вероніка неохоче погодилася. 

— Знаєш, якби завтра зранку не треба було їхати в офіс та продовжувати грати виставу з «таємним романом», я б із величезним задоволенням сиділа ось так у нічному саду й говорила з тобою аж до самого світанку, — знову позіхнула. — Ти чудовий співрозмовник, Джеймсе. 

— Дякую, — посміхнувся той у відповідь.