13.

Наступний ранок розпочався з візиту до квартири Вероніки. Поки в будинку працювали оцінювачі з юридичної служби Андріана, Вероніка збирала необхідний гардероб на найближчі кілька тижнів. На її здивування, Андріан не залишився чекати у вітальні, а попрямував за нею до спальні, щиро прагнучи допомогти. Правда, його уявлення про необхідні речі було дещо… специфічним.

З абсолютно діловим виразом обличчя бос підібрав з дивану масивний кашеміровий плед.

— Обов'язково візьми це, — промовив він таким тоном, наче знайшов життєво важливі ліки. — Виглядає… теплим.

— Наскільки пам’ятаю, у тебе вдома автономне опалення й підігрів підлоги, — зітхнула Вероніка, відкладаючи плед назад. — Навряд чи мені знадобиться додаткове утеплення.

— Це не для тепла, а для затишку. Я читав, що вагітні стають дуже сентиментальними, тому подумав, що тобі буде приємно загорнутися у плед зі своєї квартири.

Вероніка на мить втратила дар мовлення.

— Нічого собі… Я вражена.

— Чим саме?

— Тим, що тебе турбують такі речі. Я думала… чесно кажучи, я думала, що ти геть не здатен на людські почуття.

— Чому це? — Андріан скрутив плед і все ж кинув до решти необхідних речей.

— Ну знаєш, — хмикнула Вероніка. — За увесь час, що ми працюємо разом, я бачила на твоєму обличчі лише дві емоції: роздратування та скепсис.

— Насправді я дуже чуттєва та емоційна людина. Навіть плачу, коли дивлюся кіно.

— А коли ти востаннє дивився кіно?

— Хм… вже й не пам’ятаю. У школі, мабуть, — він поліз на поличку з одягом та витягнув її домашню, вицвілу піжаму із зображенням Міккі Мауса. — О, супер! І це не забудь!

Вероніка відчула, як щоки миттєво обдало жаром. Та піжама була надто кумедною, домашньою і зовсім не призначеною для чоловічих очей.

— Залиш, будь ласка! — вона швидко вихопила піжаму з його рук і сховала за спину. — Це... домашній одяг для самотніх вечорів. Я не вдягатиму її при тобі.

— І даремно. Мені подобається. По-своєму сексуально.

— Збоченець!

За пів години вони вже сиділи в автівці, яка прямувала до офісу «Apex Media». У салоні панувала комфортна для обох робоча атмосфера — вони востаннє проходили по пунктах план свого фіктивного роману.

— Нагадую, — карбував слова Андріан, звіряючись із годинником. — У хол ми входимо разом, але на відстані пів кроку. Поводимося, як зазвичай, проте додаємо трохи більше зорового контакту. Жодних обіймів чи тримання за руки на людях. Це непрофесійно та й взагалі заборонено в компанії. Чутки мають вирости з дрібниць: спільного приїзду, моєї уваги до твого графіка й зі спільних ланчів у моєму кабінеті.

— Зрозуміла, — кивнула Вероніка, поправляючи піджак. — Граємо пристрасть, яку дуже сильно намагаємося приховати.

— Не думав, що займатимусь такою дурнею. Ще й на роботі.

— І не кажи, почуваюся так, наче знову повернулася у школу та хочу вразити подружок вигаданим бойфрендом.

Андріан здивовано підняв брову.

— У тебе був вигаданий хлопець?

— Угу, у старших класах, — зізналась Вероніка, ніяково йорзаючи у кріслі. — А ще вигадані побачення, подарунки і навіть секс. А що робити? Я була зайнята спортом і навчанням, у мене не залишалося часу на справжні стосунки… Власне, як бачимо, через двадцять років абсолютно нічого не змінилося.

Автомобіль уже повертав до паркінгу бізнес-центру, коли Андріан раптом зробив паузу й повернувся до неї. У його голосі з'явилися незвичні вагання.

— Вероніко... є ще одна річ. Я хотів запитати, чи ти не проти, якщо до нас у маєток приїде мій найкращий друг?

— Твій друг?

— Його звати Джеймс, — продовжив Андріан. — Ми вже давно домовлялися, що він зупиниться в мене на якийсь час. Але враховуючи поточні обставини... якщо ти проти, я перенесу його візит або підшукаю йому готель. Твій комфорт зараз у пріоритеті.

— Ні, що ти, я зовсім не проти, — швидко відповіла Вероніка, вражена його делікатністю. — У тебе настільки величезний будинок, що там може оселитися ще десяток людей, і ми навіть не перетинатимемося. Головне... скажи, цей Джеймс знає про нашу ситуацію?

— Знає, — без вагань відповів Андріан. — У мене немає від нього таємниць. Джеймс для мене як брат. І зараз... у нього справді важкий період у житті, тому він потребує моєї підтримки. Але я гарантую, що його присутність ніяк не завадить твоєму спокою.

— Тоді взагалі немає питань, хай приїжджає, — м'яко усміхнулася вона.

Андріан зупинив авто на паркінгу бізнес-центру. Двері відчинилися, але Вероніка на секунду застигла, перш ніж вийти.

Вона зловила себе на думці, як же дивно та непередбачувано влаштоване життя. Ще тиждень тому вона детально планувала своє майбутнє — спокійні будні самотньої мами, де не було місця для чоловіків. А тепер вона ділитиме дах одного маєтку одразу з трьома.