9.

Здавалося, Вероніка тільки-тільки нормально заснула, як стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона важко розплющила очі, виявивши, що кімнату вже заливає сонячне світло. Її голова гула, а тіло було неначе налитим свинцем. Готельне ліжко виявилося до біса незручним. 

Стукіт повторився. Вероніка насупилася. Першою думкою було, що це принесли сніданок, хоча вона геть не пам'ятала, щоб замовляла його, коли поселялася. Сонна, з розпатланим волоссям, вона так-сяк розправила пом’яту блузку та пішла відчиняти.

На порозі стояв Андріан.

Як і завжди, він виглядав бездоганно: вдягнутий у дорогу темну сорочку, зачіска ніби щойно від барбера, а ще від пахло дорогим парфумом та ранковою прохолодою.

— Можна увійти? — тихо запитав він, і, не чекаючи відповіді, скористався її повною розгубленістю та зробив крок усередину номера, м'яко зачинивши за собою двері.

— Що ви... що ви тут робите? — Вероніка протирала очі, намагаючись остаточно прокинутись та зібрати думки докупи. — І як взагалі дізналися, що я в цьому готелі?

— Я знаю про твою квартиру, Вероніко, — спокійно відповів Андріан, роззираючись довкола. Очевидно, кімната йому не подобалася. — І про те, що ти о третій ночі заселилася сюди.

Вероніка застигла, відчуваючи, як до обличчя припливає гаряча хвиля обурення.

— Звідки ви це знаєте? Ви що... стежили за мною?!

Андріан зреагував на її питання з такою невимушеністю, ніби вона запитала про щось абсолютно очевидне й буденне, на кшталт погоди за вікном.

— Звісно, моя людина стежила за тобою, — він ледь знизав плечима, засунувши руки в кишені штанів. — Я повинен бути цілодобово в курсі, що з матір'ю моєї майбутньої дитини все в порядку. Це банальна турбота.

— Ніяка це не турбота! — вигукнула Вероніка, схрещуючи руки на грудях. — Ви поводитесь як справжній маніяк! Чистий психопат з пунктиком на контролі!

Замість того, щоб розлютитися чи почати виправдовуватися, Андріан раптом тихо розсміявся. Перевів усе в жарт, і в його очах спалахнули бісики.

— Контроль — це профдеформація. Гадаю, ти не сильно відрізняєшся від мене у цьому плані… Ну не дуйся. Сама подумай, у мене просто немає іншого виходу. Я переймаюся через дитину, а ти категорично відмовляєшся жити у моєму маєтку! Доводиться вдаватися до крайніх заходів.

Він зробив кілька кроків у її бік, зупиняючись дуже близько. Його жартівливий тон миттєво змінився на серйозний, м'який і благальний. Він трохи нахилився до неї, дивлячись прямо в очі.

— А якщо серйозно... переїжджай до мене. Будь ласка. Тобі зараз все одно немає де жити. А щоб знайти справді хорошу, безпечну квартиру для оренди на Чикаго, знадобляться тижні, якщо не місяці. Нехай це буде тимчасово. Поживи у мене хоча б пару тижнів, поки твоє житло приведуть до ладу. Якщо сподобається, то залишишся до самих пологів.

Вероніка замислилася. Вона важко зітхнула, опустивши погляд. Як би їй не хотілося визнавати це, але його слова мали сенс. Готель — це дорого й незручно для тривалого проживання, а шукати нову квартиру в її стані та із завалами на роботі — завдання підвищеної складності. 

Помітивши її вагання, Андріан одразу ж перейшов у наступ, обіцяючи додаткові бонуси:

— Я даю слово, що не діставатиму тебе. Не нав'язуватимуся, не лізтиму у твій особистий простір. Я поводитимуся як ідеальний, непомітний сусід. Ти матимеш власне крило в будинку.

— Справа не лише в цьому, — промовила Вероніка, провівши рукою по лобі. — Андріане, мої колеги в офісі й так вже підозрюють, що між нами назріває службовий роман. Клое вже побилася об заклад, що ти покличеш мене на побачення! Якщо вони дізнаються, що я живу в твоєму маєтку, плітки потечуть такою рікою, що мій авторитет як керівника просто змиє.

Андріан лише скептично хмикнув.

— Якщо хочеш, я можу звільнити всіх, хто пліткує, аби вони не заважали тобі працювати, — абсолютно серйозно запропонував він, а потім хитрувато усміхнувся. — Або... або ця ситуація навпаки нам на руку.

— У якому сенсі? — Вероніка підозріло примружилася.

— Задумайся. Коли ми з’являтимемось на людях з однію і тією ж дитиною, люди все одно почнуть ставити запитання. Нехай краще колеги й преса думають, що ти завагітніла від мене, бо у нас був бурхливий таємний роман. Нікому не варто знати про штучне запліднення та помилку лабораторії. Краще, щоб усе виглядало більш... природно та прийнятно для суспільства. Пристрасть двох босів. Це врятує нас обох від зайвих розпитувань.

Вероніка пирхнула, змірявши його оцінюючим, удавано байдужим поглядом.

— Андріане, ви взагалі не в моєму смаку. Я б ніколи в житті не стала заводити романтичні стосунки з таким чоловіком.

Андріан зробив крок уперед, скоротивши відстань між ними до мінімуму. Він нахилився до самого її вуха, і його низький, оксамитовий баритон змусив її тіло затремтіти:

— Ти дуже погано брешеш, Вероніко, — тихо прошепотів він, і куточки його губ піднялися в переможній посмішці. — Я тобі подобаюся. У нас ідеальна сумісність. Інакше чому ти так легко завагітніла моєю дитиною? Між іншим у сурогатної мами, яку я наймав, кілька підсадок були безрезультатними. 

Вероніка склала руки на грудях, задумливо опустивши погляд. 

— Чесно кажучи... я й сама не хочу, аби люди дізналися про штучне запліднення, — стиха промовила вона, поволі зважуючи кожне слово. — Тож, можливо, версія з романом — це не такий вже й поганий варіант. Особливо, якщо у мене немає шансів уникнути вашої присутності у житті моєї дитини.

Андріану тільки цього й треба було. Почувши в її голосі тінь сумніву, він миттєво сприйняв це як остаточну згоду. Не гаючи жодної секунди, поки вона не передумала, бос рішуче підійшов до столу, підхопив її дорожню сумку й почав спритно скидати туди всі речі, які, за його оцінкою, точно не належали готелю: косметичку, документи, зарядні пристрої та…

— Цей рушник не мій! — вчасно додала Вероніка. — Не варто його красти. І взагалі, ми ще не договорили!