7.

Минув тиждень, який здався Вероніці справжнім випробуванням на міцність. Вона наївно сподівалася, що після бурхливої сцени в клініці все поступово повернеться до звичного русла, але помилялася. Андріан, наче сказився. Було таке враження, що він зробив собі клонів, і тепер був усюди.

Раніше Вероніка могла тижнями не бачити Андріана, перетинаючись із ним лише на фінальних квартальних звітах, але тепер його присутність стала діяти на нерви. Він наче випадково з’являвся саме в тих коридорах «Apex Media», якими йшла вона Заходив на кухню саме тоді, коли там була вона. Ставав поряд і варив собі каву (чого раніше ніколи сам не побив) змушуючи її серце зрадницьки калатати від близькості його високої постаті. Навіть на загальних нарадах Вероніка постійно ловила на собі його важкий, проникливий погляд, від якого шкірою бігли мурашки.

Невдовзі дивну увагу великого боса до скромної керівниці відділу почали помічати й інші. Якось по обіді до кабінету Вероніки зайшла її помічниця Клое. Дівчина поставила на стіл теку з документами, але не поспішала йти. Вона хитро примружила очі й нахилилася ближче до керівниці.

— Вероніко, ти не подумай, що я пхаю носа не у свої справи... але ти помітила, як містер Холанд останнім часом на тебе дивиться? — напівпошепки запитала вона, аж сяючи від цікавості. — Він став якийсь дивно напружений. Знаєш, нагадує мені великого хижака, який вийшов на полювання і вистежує свою здобич. Тільки-но ти з'являєшся в полі його зору, він ніби фокусує погляд на тобі. Може, цей його грізний вигляд — просто специфічний спосіб привернути твою увагу?

Вероніка відчула, як її серце пропустило удар, але змусила себе зберегти абсолютно незворушний вираз обличчя.

— Та ні. Тобі здається, — відмахнулася вона, втупившись у монітор, аби приховати легкий рум'янець. — В Андріана зараз складний період у бізнесі, він до всіх чіпляється. Це просто робочі моменти.

— Ой, ну звісно, робочі моменти! — не вгамовувалася Клое, тихо сміючись. — Він учора три хвилини тримав двері ліфта, чекаючи, поки ти дійдеш з кінця коридору. За ним такого за п'ять років ніхто не пам'ятає! Коротше, я готова побитися об заклад на свій місячний бонус, що не мине й двох тижнів, як наш великий і грізний бос покличе тебе на справжнє побачення. Схрестимо пальці?

Вероніка лише вимушено посміхнулася і м'яко виставила дівчину з кабінету, запевнивши, що парі — це дурна ідея. Проте, коли двері зачинилися, вона безсило опустилася на спинку крісла й затулила обличчя долонями. Ця таємниця тиснула на неї важким каменем. Якби Клое хоч на секунду здогадалася, яка саме «здобич» цікавить цього хижака, офіс «Apex Media» здригнувся б від найгучнішого скандалу десятиліття.

Найгіршим було те, що вона досі не визначилася, як правильно з ним поводитися. Професійна маска ділової підлеглої тріщала по швах. Думки про спільне партнерство та виховання дитини, які він озвучив, не давали їй спокою ні вдень, ні вночі. З одного боку, її виховання та внутрішні моральні орієнтири підказували, що дитині потрібен батько. Тим паче такий впливовий, заможний і, як виявилося, здатний на щирі почуття чоловік. Дитина отримала б усе найкраще в цьому світі. Але з іншого боку, Вероніка панічно боялася стати просто тінню в його житті, додатком до малюка, якого він так палко прагнув. Чи зможуть вони справді бути рівноправними партнерами, чи Андріан рано чи пізно підімне її під себе, як підминав під себе конкурентів у бізнесі? Відповідей вона не мала.

Незабаром стався випадок, який остаточно вибив її з колії. Вероніка поверталася з роботи пізніше, ніж зазвичай. На виході з паркінгу, біля її авто, наче випадково зупинився розкішний чорний позашляховик Андріана. Скло повільно опустилося, і бос, кинувши на неї короткий погляд, запитав своїм низьким, оксамитовим баритоном:

— Ти не передумала щодо переїзду, Вероніко? Моя пропозиція все ще в силі. Можу прямо сьогодні влаштувати тобі екскурсію моїм маєтком. 

Вона лише гордо струснула головою, сухо відповівши, що власне житло повністю її влаштовує, і поспішно сіла за кермо. Тоді Вероніка ще не знала, що того ж дня їй доведеться узяти свої слова назад.

Вона піднялася до своєї квартири на чотирнадцятому поверсі, мріючи лише про те, як скине підбори, стане під теплий душ і нарешті відпочине. Вона вставила ключ у замок, повернула його і штовхнула двері.

Наступної ж миті Вероніка ледь не скрикнула від несподіванки. Носок її туфлі миттєво занурився у воду.

У квартирі панував справжній хаос. Уся прихожа та вітальня були залиті брудною, рудою водою, яка доходила майже до щиколоток. Зі стелі в кількох місцях масивними струменями лилася вода — сусіди зверху влаштували грандіозний потоп, який, судячи з усього, тривав уже не одну годину. Дорогі шпалери, які вона так ретельно підбирала минулого року, здулися і шматками відвалювалися від стін. Улюблений світлий диван повністю промок і потемнів від вологи, а новенький ламінат уже почав деформуватися і підніматися хвилями. У повітрі стояв важкий, сирий запах мокрої штукатурки.

Вероніка зупинилася посеред цього розгрому, не в силах навіть поворухнутися. Сумочка вислизнула з її рук і зі сплеском упала прямо у воду. Вона дивилася на руйнування свого маленького, безпечного світу, який так довго й бережливо створювала. Втома, гормональний сплеск через вагітність та повне безсилля перед цією побутовою катастрофою накрили її з головою. Перша сльоза скотилася по її щоці, а за нею хлинули інші. Вона залишилася без даху над головою, саме тоді, коли їй найбільше потрібен був спокій.