4.

Ранок зустрів Вероніку густим туманом і сірим, важким небом, яке ніби віддзеркалювало її внутрішній стан. Вона майже не спала цієї ночі. Щоразу, коли вона заплющувала очі, їй ввижалися найжахливіші сценарії. Тому вже о пів на дев'яту ранку її автомобіль стояв на парковці біля клініки «Генезис». Вона приїхала на тридцять хвилин раніше, не в силах більше терпіти це катування невідомістю.

Коли Вероніка переступила поріг клініки, її одразу вразила дивна атмосфера. Зазвичай привітна й бездоганно спокійна дівчина на ресепшені, побачивши її, помітно здригнулася. Вона нервово заправила пасмо волосся за вухо й миттєво підхопилася з місця.

— О, місс… Доброго ранку. Проходьте, будь ласка. Головний лікар уже чекає на вас, але… ми проведемо зустріч у конференц-залі. Будь ласка, йдіть за мною, — її голос злегка тремтів, а в очах читався справжній переляк.

Ця зайва метушливість лише підлила оливи у вогонь тривоги Вероніки. Серце дзвоном калатало в її скронях. Які аналізи могли викликати таку паніку в персоналу елітної клініки, де один день обслуговування коштував як середній річний дохід звичайного американця? Вона мимоволі притиснула сумочку до живота, де в паперовому пакеті досі лежав учорашній маленький комбінезон із ведмежими вушками — тепер він став її талісманом.

Адміністраторка відчинила скляні двері конференц-залу в кінці коридору, жестом запрошуючи Вероніку увійти, і поспішно ретирувалася, майже тікаючи.

Вероніка зробила крок усередину, і її подих перехопило. Але на цей раз не від страху перед медичним діагнозом.

За довгим столом із темного дерева, спиною до панорамного вікна, сидів чоловік. Почувши кроки, він різко розвернувся, і Вероніка застигла на місці, не вірячи власним очам.

Андріан.

Її суворий, незворушний бос сидів перед нею. Але сьогодні він не виглядав як ідеальний медіамагнат із обкладинки Forbes. Його зазвичай бездоганна сорочка була злегка зім'ята, верхній ґудзик розстебнутий, а краватка ослаблена. Темні кола під очима свідчили про те, що він, як і сама Вероніка, провів безсонну ніч.

— Вероніко?! — Андріан підвівся так різко, що шкіряне крісло за його спиною відкотилося на метр. Його сірі очі розширилися від абсолютного, непідробного шоку. — Що ти тут робиш?

Вероніка спантеличено кліпала очима, намагаючись зв’язати докупи дві абсолютно несумісні реальності: свою таємну вагітність та свого грізного начальника в кабінеті репродуктивної медицини.

— Я… у мене тут зустріч із лікарем, — ледь чутно вимовила вона, відчуваючи, як щоки починають палати від ніяковості. — А ви… Андріане, що ви тут робите? Ви стежили за мною?

— Стежив?! — він гірко й коротко рассміявся, провівши долонею по обличчю. — Вероніко, я один з акціонерів… а також клієнт цієї установи. Але якого біса моя провідна маркетологиня прийшла на мою приватну зустріч із керівництвом клініки? Хоча… невже це ви?! Не може бути… Це якийсь дурний жарт!

Вероніка нічого не розуміла. Та не встигла вона і слова промовити, як двері залу знову відчинилися, і всередину швидким, майже приреченим кроком зайшов головний лікар — доктор Вест. Він виглядав так, наче збирався піднятися на ешафот. У його руках була товста папка з документами, а на лобі блищали краплі поту.

— Присядьте, будь ласка, — тихо й дуже серйозно вимовив доктор Вест, не наважуючись дивитися ні на Вероніку, ні на Андріана.

Коли вони сіли по різні боки столу, лікар глибоко зітхнув і відкрив папку.

— Я не буду ходити манівцями. Сталася катастрофічна, безпрецедентна помилка з боку нашої лабораторії. Помилка, яка коштуватиме кар'єри багатьом людям, але зараз ми маємо справу з фактами. Вероніко, два тижні тому вам проводили процедуру штучного запліднення.

Вероніка кивнула, відчуваючи, як усередині все стискається від передчуття чогось жахливого. Андріан насупився, перевівши на неї важкий погляд.

— Одночасно з цим, — продовжив лікар, і його голос дав півня, — у сусідній лабораторії підготовлювали ембріон для сурогатної матері, яку найняв містер Холанд. Його генетичний матеріал. Через злочинну халатність асистента… пробірки та маркування було переплутано.

У залі засідань запала така мертва, дзвінка тиша, що було чути гудіння кондиціонера. Вероніка відчула, як кров відливає від її обличчя. Сенс слів лікаря проникав у її свідомість повільно, наче густий сироп.

— Що ви таке кажете? — прошепотіла вона, відчуваючи, як починає тремтіти. — Що це означає?

— Це означає, — доктор Вест заплющив очі, наче перед ударом, — що сурогатній матері містера Холанда підсадили ембріон анонімного донора. Процедура пройшла невдало, вагітність не наступила. А от вам, Вероніко… було помилково підсаджено ембріон, створений із біологічного матеріалу містера Холанда. Ви носите його дитину. 

Вероніці здалося, що стеля конференц-залу рухнула прямо їй на голову. Світ навколо стиснувся до однієї точки. Дитина, яку вона вже встигла полюбити всім серцем, яку вважала лише своєю… виявилася дитиною чоловіка, який сидів навпроти. Її боса. 

Вона повільно повернула голову до Андріана.

Владний медіамагнат зараз виглядав так, наче його вдарило блискавкою. Його щелепа була щільно стиснута, на скроні набрякла синя вена, а пальці так сильно вчепилися в край стола, що аж побіліли суглоби. Він важко дихав, дивлячись на неї диким, палаючим поглядом, у якому змішалися шок, лють і фатальне усвідомлення того, що сталося.

Вероніка притиснула руки до живота, захищаючи малюка від цього важкого погляду, і вперше в житті відчула себе абсолютно безпорадною перед бурею, що насувалася.