Епілог

Наступний тиждень все проходить як завжди. Кожного дня я ходжу на роботу, а потім їду додому. З Мирославом ми зустрічаємося в його кабінеті, або можемо після роботи поїхати до нього. Олівера так і не знаходять, та я вже й не надіюся на те, що його все ж знайдуть. Починаю забувати про те, що сталося того вечора, намагаюся жити далі. 

Сьогоднішній ранок знову починається як завжди. Я прокидаюся, одягався, їду на роботу, заходжу до офісу, вітаюся з колегами, починаю доробляти вчорашній проект, доробляю, скидаю Мирославу, йду до Мирослава. 

– Привіт, – вітається. Сьогодні ми ще не бачилися. 

– Привіт, – стомлено кажу. 

– Катю, в мене для тебе є пропозиція, – починає. 

– Яка? 

– Мені потрібно щоб ти зіграла мою наречену. 

– Що? – не розумію. 

– В неділю буде захід на честь того, що Марат встав. Так, він ще не ходить, та батьки вирішили, що й це потрібно відзначити. Вони вимагають щоб я прийшов з нареченою, адже мені вже двадцять дев'ять, а я досі без неї. Для них це нонсенс. Ти можеш допомогти? 

– Чому я? 

– Ти й так моя дівчина, а так просто подивимося в майбутнє, – посміхається. 

– Мирослав, але ж ніхто не знає що ми з тобою зустрічаємося. Тай ми взагалі зустрічаємося? Ти мені не пропонував, ми просто цілуємося. На цьому все. – чомусь голос зривається до істеричного. 

Підіймається зі свого крісла. 

– Гаразд, якщо не бажаєш грати, будеш нею насправді, – виймає щось із внутрішнього карману піджака та стає на одне коліно. – Катю, ти вийдеш за мене? 

Подих відразу перехоплює. О боже, невже зараз він мені освідчується? Насправді. Ноги починають тремтіти, чомусь починаю плакати, та не зовсім розумію чому. 

– Ти серйозно? – виривається. 

– Звісно, Катю, виходь за мене, – ще раз повторює. 

– Гаразд, – кажу на видиху. 

Одягає каблучку мені на палець та підіймається. Обіймає. 

– Але в тебе в офісі заборона, – не розумію чому в такий момент, мене хвилює саме це запитання. 

– Та до біса ці заборони, – каже, та впивається в губи. 

Відповідаю так само пристрасно. Голову крутить від цього поцілунка. Він не такий як раніше, він відрізняється, чимось та відрізняється. Тепер він мій наречений. В голові досі не вкладається вся ситуація. 

– Ходімо, всім розповімо, – бере за руку та заводить до ліфту. 

– Що? Ні, Мирослав, почекай. 

– Куди ще чекати? Я й так довго чекав. До біса ці заборони. Я поставив, я зніму, – вигукує. 

Коли ліфт опускається. Бере за руку та перехрещує пальці. Йдемо коридором, поки всі на нас споглядають. 

Заходимо до мого відділу. Всі відволікаються він своїх комп'ютерів та дивляться на нас. Стає не по собі. 

Дивлюся на Машу. В її очах горять вогники. Посміхається на всі тридцять два. 

– Друзі, я знімаю заборону на відносини в офісі. А ще колеги я одружуюся!! 

Відразу здіймається гомін, всі обговорюють подію. 

Чоловік повертає мене до себе та цілує. 

– Ти справді хочеш щоб я була твоя? – шепочу. 

– О так, ти будеш вся моя. Я кохаю тебе, – заявляє. 

Зупиняюся. Та за секунду відхожу. 

– Я теж тебе кохаю. 

Ну ось і все. Дякую за вашу підтримку, за ваші зірочки. Дякую за те що ви є=))