Глава 25

Коли приїхали до поліклініки дощ все не переставав, а навіть усилився. Мирослав достав парасольку з заднього сидіння. 

– Ходімо, Марат вже зачекався. 

Прийшовши до палати в якій лежав чоловік. Мирослав прстукав. З-за дверей почулося приглушене "Заходьте" 

– Привіт, Мирослав, – сказав той, а потім побачив і мене, – о, Катю? 

Загадково посміхаючись, він перевів погляд на брата. 

– Ви разом? – граючи бровами, запитав. 

– О? Ні, – відразу викрикнула я. 

– Добре-добре, – підіймає руки в примирювальному жесті і сміється. 

– Я бачу тобі вже значно краще, – сідаючи на стілець, каже молодший брат. 

– Та таке, – починає, – Катю, як там Маша? 

Глибоко вдихаю. Розказати? Марат начебто хороший. 

– Марат, – сідаю на край ліжка, – вона думає, що ти нею "награвся" і тепер вона тобі не цікава. 

Вираз обличчя чоловіка, в секунді змінюється. Йому.. Шкода? 

– Послухай, я можу їй розповісти? – обережно заходжу на болючу тему. 

– Навіщо я їй таки, га? Навіщо їй чоловік який не може ходити? – сум змінюється роздратуванням. 

– Марат, вона кохає тебе. 

– Тоді нехай розкохає, – холодно відрізає. 

– Ти думаєш це так легко? Уяви, що вона зараз відчуває. Ніби нею просто "награлися" тай викінули. Їй теж важко. Вона чекала від тебе хоча б нещасного повідомлення, вже не кажучи про якийсь дзвінок. Не знаю, наскільки в тебе там все погано, але хіба немає ніякого шансу, що ти встанеш? Не будь егоїстом, розкажи їй, – випалюю як скоромовку. Підіймаюся та виходжу. 

Йду в напрямку виходу з лікарні. 

Але куди я піду. Машина біля офісу залишилася. Таксі. Так, таксі. 

Витягую телефон з кишені штанів. 

– Катю! 

– А? – кручу головою посторонам, та нікого не бачу. 

Тут мене хтось хапає за лікоть та розвертає до себе. Я влітаю в чоловічі груди. Підіймаю голову до верху, та зустрічаюся з смарагдами, в яких я готова потонути. Які в якийсь момент стають відтінка хвої після дощу. Вони темніють, зіниці розширюються. 
Я опускаю погляд трохи нижче, зустрічаю піджаті губи складені в пряму лінію. 

А через секунду вони вже на моїх. 

– Ох, – викрикую. 

І чоловік встигає підхопити це, та робить наш поцілунок більш пристрасним. 
Не знаю чому, але я піддаюся йому. І віддаюся в його руки, які в цей момент блукають, та досліджують моє тіло. Я дозволяю йому вивчати не лише мій рот, а й всю себе. 
В мене починає крутитися голова. Здається я сходжу з розуму. 

Коли повітря все ж починає не вистачати, він відривається від мене, та заривається в моє волосся носом.