Глава 20

Прогулялися ми не довго, згодом Олі захотів додому. Коли були дома, я насипала дружку їсти. Та пішла збиратися на роботу. 

Якщо чесно, то туди йти зовсім не хотілося. Не хочеться бачити: ні Мирослава, ні Олени. Але вибору немає.

Сходивши в душ, та поснідавши. Я одягла футболку та джинси. Небагато мейкапу, прикраси, парфуми і я готова. Схопивши сумочку пішла на парковку. 

– От чорт, – згадавши, що машина залишилася на роботі я викликала таксі.

Вже за пів години я була в офісі. Машини Мирослава на паркові ще не було. Запізнюється.

Привітавшись з колегами, я сіла переробляти вчорашню роботу. 

– Ти бачила вже боса? – граючи бровами, запитала Маша. 

– Ні, а що? – говорити про нього не хочеться, але цікавість все ж таки перемагає.

– Ходять плітки, що він сам порушує правило, – почала дівчина, – спить з Оленою, – трохи тихіше каже.

– Та ти що?! – здається я навіть знаю, хто ці плітки  розпускає. 

– Так! – емоційно продовжила подруга, – сам зробив заборону й сам порушує. Але напевно йому можна, – знизує плечима.

– Напевно, – я втикнулася в свою роботу, не бажаючи далі продовжувати діалог. 

Згодом, коли я вже майже доробила поєкт, на почту прийшло повідомлення. 

"Катерино, зайдіть до мене." 

У-у-у здається в мене будуть непереливки.  

– Помолись за мене, – попросила я подругу. 

Чому саме "Катерино"? І чому на "ви"? 

– Добрий день, Мирослав Антонович, – сказала я, ввійшовши до нього. 

– Добрий, Катю. – в голосі читалося роздратування. Що я зробила не так? – До мене дійшли плітки, що розійшлися офісом. Це ви їх розпускаєте? – крижаний. Голос крижаний як брила. 

– Що? Я? Для чого це мені? – це навіть смішно, зрозуміло ж що це Олена. 

– Навіть не знаю, це в вас потрібно запитати. – він поглянув на мене очима повними.. ненависті? роздратування? – Хочете привернути мою увагу? 

Що? Та як він сміє? 

В мені почало зростати роздратування

– Ви взагалі в своєму розумі? Самі ж порушуєте правила, а потім винуватців шукаєте. Може просто потрібно своє хазяйство в штанях тримати? – виривається. Ти що робиш дурепо? 

Лице начальника моментально напружилось. Щелепа була стиснута так, що я вже почала перейматися за його зуби.

Здається я трохи перегнула палицю. Погарячкувала я трохи, ну з ким не буває. 

– Вас відсторонено. Повертайтеся додому. – цідить крізь зуби. 

– Тобто? Ви мене звільняєте? 

– Вас відсторонено. – вже більш роздратовано повторяє. 

– От і добре. 

Та чому? Чому мені так не щастить? Тільки знайшла чудову роботу, про яку мріяла ще з 2 курсу. І тут бац і все йде коту під хвіст. І все через кого? Все через Оленку і Мирославчика. Ну і трохи через мене, там зовсім трохи.