13.3

Зупинившись на мить і заплющивши очі я просто почала слухати музику, ловити її ритм. І рухи почали з’являтись самі собою. Не ті, що зазвичай, а щось нове. Енергія ніби переливалась через мене, наповнювала найдивнішими відчуттями. І це було ні з чим не порівняти. На ті кілька хвилин я відчула себе деревом, що починає рости, але неймовірно швидко і за лічені секунди стає цілим. Не знаю, що я робила та в кінці пісні виявилось, що більшість перестало танцювати та спостерігає за мною. Коли я закінчила танцювати вони зааплодували.

В таке незручне становище я ще не потрапляла.

З динаміків пролунав голос діджея. Мене вітали. З натовпу з’явився Адріан. Він галантно простягнув руку. Мені тільки й цього треба було. Втекти від видовища. І як вчасно він знову мене рятує!

- Ти класно танцювала. – сказав він одразу після того як притис мене до себе, - Вирішив що ти не проти продовжити.

- А як же Крістіна?

- Не турбуйся за неї. Дівчатам не можна приділяти всю свою увагу, - нахмуривсь він, - Інакше вони думають, що з тебе можна шнурки вити. – мені не було що заперечити і він продовжив. – Тим більше іменинниця в нас ти. Можливо, якби ми зустрілись інакше. Раніше, коли ти не була так важко закохана, то в нас би могло щось вийти.

- Думаєш, - здивувалась я. – Це навряд. – Але він був правий. Цілком могло. Він був розумний, нам так легко розмовлялось та і мовчалось теж. І красивий, чи то пак, сексуальний. Зараз я вже чітко могла уявити, який він був би без футболки. Стоп! Ми друзі. Все.

- Ти так зараз кажеш. Коли б ми навіть на день раніше зустрілись все могло бути по-іншому, - він накрутив мій локон на палець, - Тільки не кажи, що ти мене не хочеш?

- З чого ти взяв? Тебе ж нібито цікавила Крістіна. – він лише пожав плечима. А потім ще сильніше притиснув мене рукою. – Так. Стоп.

Та мої слова йшли в розріз з моїми відчуттями. Ми були так близько і його подих ніби обпалював шию. Він був гарячим, пахнув дорогим одеколоном і бажанням, і не тільки пахнув…я його відчувала. Така реакція мало не підкосила мене, та його рука на талії міцно мене притискала. Я відчула як загоряюсь сама.

Єдине, що врятувало мене від неминучої капітуляції була зміна музики. Він провів мене до столика і більше не чіпав. Вся його увага таки дісталась Крістіні. І тепер, коли він пригощав її напоями та танцював з нею я ловила себе на якомусь дивному відчутті. Кожен раз говорячи собі, що це не ревнощі. Врешті решт вони покинули нас в клубі учотирьох. Ще до кінця дискотеки.

Я всякого очікувала та звісно не такого.

Та Соня вирішила мене добити. Вона про це не знала, та зробила. Уявлення не маю де вона його знайшла, та притягла до нашого столика Ігоря. Того самого Ігоря.

- Вітаю тебе, Олівія. Як почуваєшся? – радісно запитав він, - Може потанцюємо?

Мені хотілось відмовитись зіславшись на втому, чи ще щось та Соня мене вже випхала зі стільця. Вона інколи була такою впертою і все псувала зі своєю ініціативою. Що б не образити його і якось загладити провину я все ж пішла. На превелику радість він не шептав мені на вухо сексуальним голосом і не притискав до себе, тримаючи пристойну дистанцію, що мене неймовірно порадувало.

- Я радий, що тобі вже краще. – турботливо мовив він.

- Якщо не врахувати, що я мало не відійшла на той світ, то безперечно. Наші лікарі просто диво.

- То, можливо, якщо тобі краще, ми могли б десь повечеряти, чи хоча б пообідати, - подивився з надією на мене.

- Не думаю. Це не найкраща ідея. Надіюсь, ви не образитесь.

- Та ні, нічого страшного. Я тільки надіюсь, що твоя хвороба не була вигадкою, що б не йти зі мною на побачення?

- Ні! Звичайно ж ні. Ви можете завжди запитати в тата. Я ще й досі вживаю ліки. – зробивши паузу я додала. – Я мала піти з вами на вечерю, і дійсно хотіла це зробити. Та моє перебування на межі змінило мене. Зараз я хочу побути сама. Подумати.

- Це нічого! – усміхнувся він. – Можливо, це і на краще, що у нас нічого не вийшло. Та і чесно кажучи, я відчуваю, що занадто опустив планку. Мені потрібна жінка років тридцяти. За яку батько не битиме морду. Досвідчену, розумну та розкішну. Та на жаль, більшість таких зайнята.

- Можливо, ви не там шукали? Та і можна взяти майже будь-яку жінку і зробити з неї розкішну. Не у всіх є гроші шикарно виглядати. А ви можете дати це будь-якій з них, подумайте. Буває краще взяти необроблений алмаз і зробити з нього таку коштовність, яку ви захочете самі.

- Та ти філософ! – вигукнув він. – Це ж геніальна ідея.

- Тільки майте на увазі, мізки ви вже не зможете відшліфувати.

- Звичайно, матиму на увазі.

Коли закінчився танець він провів мене до нашого столика, чмокнув у щоку та зникнув. Навіть і не думала, що вдасться так легко його позбутись!

Та Соні я не збиралась це подарувати.

- Ти що собі думала. Навіщо його привела? – хоча я і не була така сердита як спочатку та дуже хотілось відчитати її.

- Як це навіщо. Ви ж на побачення колись збирались…- здивовано видавила вона.

- Ключове слово – колись. Наступного разу перш ніж когось вести до мене, то запитуй. – відрубала я.

- Не сердся, будь ласочка. – подруга мене міцно обняла. – Я ж хотіла як краще. Більше не буду.

- Більше ніякої самодіяльності. В тебе своїх проблем вистачає.

- Добре. Я не втручатимусь, поки не попросиш. А тепер ти мене пробачаєш, адже нічого поганого не сталось. – її погляд був майже такий як у Кота в Чоботях з мультику, просто неможливо не пробачити…

- Добре. А зараз, щоб остаточно загладити провину піди замов пісню та запроси Костю потанцювати.

- О ні! Оллі! Я не можу.

- Можеш, можеш. Раз Ігоря змогла знайти, Антона-довбаного-поета відшукати, то така дрібничка тобі точно по плечу.

- Гаразд. Один танець.

- Три.

- Ти здуріла! Один!

- Я не передумала. Сьогодні в мене день народження. Я ж не прошу дев’ятнадцять…Тільки три.